З часів минувшини — до сучасності
Новий рік — одне з найдавніших і найпопулярніших календарних свят. У давніх слов'ян, як і в багатьох землеробських народів Європи, рік розпочинався навесні. Після прийняття християнства за греко-візантійським обрядом початком церковного та громадянського року стало 1 вересня. З 1700 року Петро I увів у Росії січневе літочислення, проте на Україні під впливом Литви та Польщі, які захопили в XIV—XV ст. більшу частину її території, традиція зустрічі Нового року 1 січня і снувала ще з кінця XIV ст., хоч і тривалий час не визнавалася широкими масами.
Серед українського селянства аж до початку XX ст. зберігалися новорічні традиції змішаного язичницько-християнського походження. Так, новорічні свята вважалися чарівним часом, коли пробуджувалася й ставала небезпечною всіляка нечиста сила. Вірили, що на святках присутні душі померлих родичів, яких також боялися і намагалися умилостивити. Побутувало уявлення про те, що у новорічну ніч відкривається небо і в Бога можна просити все що завгодно.
Вечір 31 грудня називали щедрим або багатим, до нього готували багатий святковий стіл. Тоді ж удавалися до різноманітних магічних ритуалів. Наприклад, господар підходив з сокирою до дерева, звертаючись до нього: Як уродиш — не зрубаю, як не вродиш — зрубаю — і тричі легенько торкався сокирою стовбура. Наслідком цих дій мав бути рясний урожай фруктів. Щоб улітку позбутися гусені, тричі оббігали садок босоніж. Тієї ж ночі намагалися дізнатися, які зернові будуть найбільш урожайними наступного року. Для цього надворі лишали пучечки пшениці, жита, ячменю, вівса. Вважалося, що краще вродить та культура, на яку впав іній.
Сьогодні новорічна ялинка — радість не тільки дітям, а й дорослим. Ми звикли прикрашати нею оселі. Хоча у минулому наші рідні ставили у кутках своїх домівок переважно «дідухів» або ж сніп пшениці... Але хай уже буде ялинка!
Звичай приносити до хати на свято ялинку був ще в давніх германців. А найперша згадка про саме Новорічну ялинку з'явилася 1600 року. Йшлося про новорічне свято у французькій провінції Ельзас.
Найпершими прикрасами були паперові троянди. Пізніше, позолочені і посріблені картоплинки (велика рідкість у Європі). Із 1815 року ялинку вперше освітлюють свічками, а з 1850 року прикрашають скляними іграшками.
У цивілізованих західних державах цей атрибут свята вирощують на спеціальних плантаціях, звідки ялинки постачають на новорічні ринки. А у нас поки що, на жаль, цього немає. Зелених красунь вирубують, вирубують санкціоновано, в лісництвах при проведенні рубок догляду. Вибирають переважно ті, без яких можна обійтись, цим самим створюючи більш сприятливі умови для росту екземплярів, кращих за спадковими ознаками біологічної стійкості і продуктивності. Це цілком нормальний процес у веденні лісового господарства, який достатньою мірою сприяє щорічному забезпеченню населення ялинками.
Але, на превеликий жаль, до лісу ринули сотні «лісорубів», мета яких — якнайбільше заробити. Лісова охорона вже й не в стані захистити кожну ділянку лісу. Ці люди вибирають найкращі молоді екземпляри, і саме ялиці білої — деревця гарного, стрункого, — а йому б рости й рости.
Окремо слід наголосити на важливій екологічній ролі цієї породи, адже ялиця біла, своїм добре розвинутим корінням забезпечує вітростійкість деревостанів — захищає себе та інші породи. І цю красуню гірських лісів, приспану природою на зимовий період, підступно і по-варварськи рубають, аби повтішатись трохи її вродою, а через два-три тижні викинути на смітник. Мабуть, ніхто з них і не задумується над тим, що ялицевих лісів за останні 150—200 років зменшилось на 30 відсотків, а на Івано-Франківщині — майже в п'ять разів! Це сталося в результаті непродуманих, невиважених способів лісокористування у минулому. Та ганебних випадків такого ставлення до природи не бракує і в наш час.
То ж зробімо все для того, щоб красуні ялинки у новорічний час прикрашали не наші оселі, а карпатські ліси!
Матеріал підготований «МАМА-86-Яремче»
