«Кілька десятиліть тому назад ще не існували 12 СОЗ,
що тепер є предметом Конвенції про СОЗ.
Сьогодні вони знаходяться повсюдно в повітрі,
у воді, у ґрунті й у нас, і вони будуть
присутні протягом життя наступних поколінь».

Клаус Тёпфер,
виконавчий директор ЮНЕП

СВІТ СОЗ

Сьогодні приблизно кожні 9 секунд робочого дня науковці відкривають нову хімічну речовину. 15 червня 1998 року хіміки ідентифікували 18-мільйонну синтетичну хімічну речовину, відому науці. Більшість з них залишаються лабораторними артефактами; менш ніж 0,5% — можливо від 50 000 до 100 000 — зараз реально використовуються. Переважна більшість синтетичних сполук — органічні речовини, тобто такі, що містять вуглець — елемент, необхідний для життя.

Масове виробництво синтетичних органічних сполук вперше було здійснено у 30-х роках ХХ сторіччя і відтоді його обсяг зростає. Сумарне світове виробництво збільшилось з менш ніж 150 тисяч тонн у 1935 році до більш ніж 150 мільйонів тонн до початку 1995 року. Деякі з «щоденних» синтетичних органічних речовин не мають прямого відношення до довкілля, зокрема ті, що використовуються в фармакології, косметиці, харчових домішках. Але різноманітні фарби, дезінфікуючі засоби, домішки до пластмас, металоорганічні сполуки та пестициди потрапляють у навколишнє середовище у великих кількостях та створюють великі проблеми.

Речовини, що відомі як стійкі органічні забруднювачі (СОЗ) — Persistent Organic Pollutants (POPs) є найбільш токсичними та небезпечними хімічними сполуками. Вони відносяться до різних класів хімічних сполук, але їх об'єднують чотири загальні властивості:

1. вони високотоксичні;
2. вони стійкі до розкладання та зберігаються протягом багатьох років та десятиріч, доки на розпадуться з утворенням менш небезпечних форм;
3. вони випаровуються та переносяться на великі відстані у повітрі та воді;
4. вони акумулюються в жирових тканинах.

За своїми характеристиками 12 СОЗ, які включені до Стокгольмської конвенції про СОЗ розподіляються на три групи.

Перша група СОЗ — високотоксичні пестициди (ДДТ, діелдрин, алдрин, гептахлор, мірекс, токсафен, ендрин, хлордан, гексахлорбензол).

Друга група СОЗ — промислові продукти (поліхлоровані біфеніли — ПХБ).

Третя група СОЗ є особливою групою. Вона представлена так званими діоксинами – групою сполук, що утворюються як побічні продукти деяких виробництв. Вони постійно присутні в незначній кількості у будь яких виробничих процесах, які включають хлор, і особливо при високотемпературних процесах.

Короткий опис властивостей СОЗ

Дихлордифеніл-трихлоретан (ДДT)

За синтез ДДТ та визначені його властивості швейцарський хімік Поль Мюллер у 1848 році отримав Нобелівську премію в області фізіології та медицини.

ДДТ має широкий спектр дії як інсектицид. Його широке застосування було пов'язано з боротьбою проти переносників малярії і висипного тифу в багатьох країнах та дозволило різко зменшити смертність від цих хвороб. Але через широкий спектр дії ДДТ, разом із шкідливими комахами знищувалися і корисні. А стійкість ДДТ приводила до того, що він накопичувався у харчових ланцюгах і справляв згубну дію на їх кінцеві ланки.

Подальші дослідження показали, що ДДТ впливає практично на всі живі організми. Так, він накопичується в тканинах ссавців і є канцерогеном, мутагеном, ембріотоксином, нейротоксином, імунотоксином; він змінює гормональну систему, викликає анемію, хвороби печінки. Дуже сильно ДДТ впливає на птахів, призводячи до стоншення шкаралупи яєць і тим самим перешкоджаючи нормальному розвитку пташенят. ДДТ також зменшує відтворення у риб і змій. Рух ДДТ по харчових ланцюгах приводить до величезного збільшення його концентрації в організмах птахів, риб і ссавців.

Один з найбільш яскравих прикладів простого харчового ланцюга за участю ДДТ описано Речєл Карсон в її відомій книзі «Безмовна весна» ("Silent Spring").

Для знищення гриба — збудника голландської хвороби в'язів — паркові насадження обробляли ДДТ. Залишки ДДТ на деревах потрапляли потім з дощовою водою й опадаючим листям в ґрунт або листову підстилку. Там ДДТ поглинали дощові хробаки. Потім ДДТ потрапляв в організм перелітних дроздів, які в основному харчуються хробаками. Це не завжди приводить до загибелі птахів, але викликає в них порушення здатності до розмноження. Вони стають стерильними або відкладають марні яйця; або вмирають їхні пташенята, особливо якщо батьки годують їх дощовими хробаками. Тому боротьба з голландською хворобою в'язів за допомогою ДДТ привела до майже повного зникнення перелітних дроздів на значних територіях США.

В Радянському Союзі виробництво і використання ДДТ почалося у 1946—1947 роках. На протязі 50-70-х років використовувалося близько 20 тисяч тонн ДДТ на рік. У 1969—1970 роках ДДТ було виключено із офіційного списку пестицидів, які використовувались у СРСР. Однак і після цього, виробництво і застосування ДДТ не припинилося. Навіть у 1986 році, через 16 років після офіційної заборони, виробництво ДДТ складало 10 тисяч тонн у рік. До кінця 80-х років ДДТ використовувався «як виняток» в Узбекистані й у багатьох областях Росії.

Зараз ДДТ знаходять у жирових тканинах людини; у грудному молоці матерів, що годують; він може потрапляли в систему кровообігу. Аналіз продуктів харчування показує збільшення в них змісту ДДТ із роками. Так, у 1975 році ДДТ знаходили у 8% зразків м'яса, в 5—10% зразків коренеплодів і картоплі. А вже у 1988 році в 30% зразків сухого молока для дитячого харчування кількість ДДТ в 5 разів перевищувало припустиму норму. Те ж можна сказати і про 52% зразків дієтичної олії у 1989 році.

У довкіллі ДДТ поступово втрачає хлор та перетворюється на інші сполуки — ДДЕ та ДДД; але й вони є теж не менш токсичним сполукам ніж ДДТ.

Діелдрин

Діелдрин так само, як і ДДТ, є інсектицидом, він більш ефективний і більш стійкий, ніж ДДТ. У тих випадках, коли у комах з'являлась стійкість до ДДТ, часто використовували діелдрин. Він також здатний до руху по харчових ланцюгах та накопичення в тканинах живих організмів.

У 1955 році Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) проводила розпилення діелдрину на Північному Борнео для боротьби з комарами — переносниками малярії. Це привело до того, що хвороба була цілком ліквідована. Однак з'явилися інші неприємності. Від діелдрину загинули й інші комахи, включаючи мух і тарганів. Потім загинули маленькі ящірки, які жили в будинках. Вони отруїлись, наївшись мертвих комах. Після цього почали гинути кішки, поївши мертвих ящірок. Це призвело до розмноження пацюків, які робили набіги на села. Над островом нависла погроза чуми, переносником якої були блохи, які живуть на пацюках. Крім того, на острові почали валитися дахи будинків, які було зроблено з листя. Це було зв'язано з тим, що діелдрин знищив ос і інших комах, що харчувались гусеницями. А зросла кількість гусениць безперешкодно проїдала ходи в листі, що покривало дахи. Ситуацію удалося нормалізувати, тільки скинувши на острів на парашутах здорових кішок.

Концентрування діелдрину при русі по харчовому ланцюгу добре демонструють дослідження, які були проведені в Балтійськом морі: концентрація діелдрину в зоопланктоні складала 21 нг/м жиру, тоді як у кінцевій ланці харчового ланцюга — оселедця — вона дорівнювала 121 нг/м жиру.

За офіційними даними в Україні діелдріну не існує.

Алдрин

Алдрин дуже близький за своєю дією до ДДТ та діелдріну. Він також має велику стійкість та кумулятивність. Алдрин знайдено у молоці, тканинах і крові людей. Він токсичний для ссавців, птахів, риб, ракоподібних, молюсків.

У Німеччині при дослідженні яєць птахів була встановлена присутність в них багатьох хлорвміщуючих органічних сполук. Так, у 100% яєць була виявлена присутність гексахлорбензолу і п,п-ДДЕ (метаболіту ДДТ), у 56% яєць знайдено гептахлор, у 47,2% яєць — алдрин, у 43,5% яєць — діелдрин.

За офіційними даними в Україні алдрину не існує.

Гептахлор

Гептахлор — інсектицид, який використовувався для боротьби з ґрунтовими комахами. Ним протравляли насіння кукурудзи і цукрового буряку. Так само, як і інші хлорвміщуючі сполуки, він токсичний для ссавців та інших живих організмів.

При застосуванні гептахлору було відмічено, що під впливом ультрафіолетових променів більш 90% гептахлору після його розпилення перетворюється в гептахлорепоксідектон — раніш невідому хімічну сполуку, яка у багато разів більш токсична ніж гептахлор.

Мірекс

Мірекс мало застосовувався в СРСР. Він є ефективним інсектицидом. Ця речовина свого часу виявилася єдиним надійним засобом для боротьби з мурахою Solenopsis invicta. Оскільки він діє ще й на інших шкідливих комах, то його якийсь час розкидали з літаків на південному сході США. І тільки в 1976 році, коли з'ясувалося, що він є канцерогеном і серцевим токсикантом, його заборонили у США. Однак в інших країнах, наприклад, у Бразилії, він застосовувався ще й у 1990 році.

За офіційними даними в Україні мірексу не існує.

Токсафен

Токсафен — інсектицид. Він використовувався для боротьби зі шкідниками цукрового буряку, гороху; з колорадським жуком. Цей препарат — складна суміш кількох сотень сполук, які утворюються при хлоруванні камфену. Як і інші летючі пестициди, токсафен здатний поширюватися в повітрі, і тому його можна знайти в повітрі і ґрунтах тих місць, де він раніше не використовувався.

Токсафен є одним з найпоширеніших хлорвміщуючих пестицидів для обробки ґрунтів. Так, у різних районах штату Алабама (США) вміст токсафену в ґрунтах коливається від 3 до 2832 нг/м сухої ваги ґрунту (у середньому 149 нг/г). У водних організмах концентрації токсафену також дуже високі в усьому світі: у рибах, що живуть у затоці Св. Лаврентія (Канада), вміст токсафену складає 28 мг/кг жиру; у риб Балтики — 6 мг/кг жиру; у форелі Великих Озер США — 25—30 мг/кг жиру в 1982 році і 15 мг/кг жиру в 1992 році. Концентрація токсафену в оселедці Північного моря дорівнює 1—4 мкг/кг сирої ваги; у китів затоки Св. Лаврентія — 23 мг/кг; у дельфінів Північного моря — 19 мг/кг сирої ваги. У риб токсафен викликає ушкодження хребта. Хребці стають дуже тендітними і при різкому русі легко ламаються, що приводить до паралічу задньої частини тіла і загибелі риб.

В організм людини токсафен в основному попадає з рибою. Люди, які харчуються рибою, можуть одержувати в день 2,8—5,6 нг токсафену на кілограм своєї ваги. Останнім часом токсафен виявлено у грудному молоці жінок Швеції, Фінляндії, Нідерландів (0,05—0,07 мг/кг ваги жиру) і Нікарагуа (до 68 мг/кг ваги жиру).

Дослідження токсафену показали, що він є канцерогеном, нейротоксином; уражає кров, печінку, нирки людини. Він є сильним токсикантом для інших ссавців, птахів, риб, молюсків та інших живих істот. В даний час він заборонений для застосування у всіх країнах.

За офіційними даними в Україні токсафену не існує.

Ендрін

Інсектицид ендрін офіційно заборонено для використання в США у 1979 році через його високу стійкість і токсичність для ссавців, птахів, риб, ракоподібних та ін. Він ушкоджує репродуктивну систему, біоакумулються в рибах і молюсках. Цілком ймовірно, що він нейротоксичний і є канцерогеном.

Хлордан

З 1950-го по 1980 рік у сільському господарстві США для знищення мурах і термітів широко використовувався інсектицид хлордан. У 1970 році його дозволили використовувати тільки для боротьби з термітами, а в 1988 році була оголошена повна заборона на його застосування. Так само, як і інші хлорвмущуючі пестициди, хлордан токсичний для ссавців, птахів, риб та інших живих організмів (він є канцерогеном, мутагеном; нейротоксичний, ушкоджує кров, печінку, сім'яники).

Гексахлорбензол

Гексахлорбензол (ГХБ) — інсектицид, фунгіцид. В США припинено його виробництво та споживання. У Росії відомо про його використання як протруйника насіння для боротьби із захворюваннями зернових культур в суміші з іншими препаратами. ГХБ здатний до руху в харчових ланцюгах та накопичення в кінцевих ланках ланцюга. Було встановлено, що в планктоні Гданьскої затоки вміст ГХБ складає 11 нг/м ваги жиру; у оселедців, що харчується цим планктоном, — 41 нг/м ваги жиру; у дельфінів — 200 нг/м ваги жиру.

При безпосередньому контакті ГХБ впливає на слизову оболонку і шкіру. Він акумулюється в організмі ссавців, виявляючи властивості канцерогену, тератогену, імунотоксину і викликає інші небажані ефекти. Більш докладне вивчення токсичних властивостей ГХБ показало, що він як і ПХБ є діоксиноподібним токсикантом (ДПТ). Внесок ГХБ у токсичність грудного молока в Росії оцінено в 11—13 токсичних одиниць, а токсичність за рахунок суми діоксинов і ПХБ — 18—20. Якщо врахувати, що більше половини цієї сумарної токсичності викликано присутністю ПХБ, то внесок ГХБ у загальну токсичність молока є визначальним.

Поліхлоровані біфеніли (ПХБ)

ПХБ у біологічному відношенні є одними з найстрашніших отрут серед хлорвміщуючих сполук і, що саме головне, вони практично не руйнуються.

ПХБ являють собою суміш сполук із різним змістом хлору (від 40% до 60%), які утворюються при хлоруванні біфенілу. Можливе існування понад 200 індивідуальних сполук цього типу, однак у препаратах, які продаються, в наявності є не більш половини. ПХБ почали широко використовувати в промислових цілях у 1929 році фірмою «Монсанто» у США. З той пори і до припинення їхнього промислового випуску в 1986 році у світі було вироблено близько 2 мільйонів тонн ПХБ.

У СРСР ПХБ випускали з 1934 року у вигляді двох препаратів — соволу і трихлордифенілу. Виробництво трихлордифенілу припинено в СРСР у 1980 році, а виробництво соволу зменшено до 500 тонн на рік. Ці дві суміші відрізняються за складом: совол містить більш високо хлоровані ПХБ (53% пента-, 23% тетра-, 22% гексахлорбіфенілів), а трихлордифеніл складається на 49% з три-, на 32% з тетра-, на 14% з ди- и 4% пентахлорбіфенілів.

ПХБ використовують як діелектричні рідини в трансформаторах і великих конденсаторах, як пластифікатори для пластмас, лаків і лакофарбових матеріалів і як матеріали-носії і розчинники для пестицидів. Крім того, існує підозра, що ПХБ навмисно (але негласно) додають в інсектицидні препарати. ПХБ потрапляють у навколишнє середовище різними шляхами. По-перше, за рахунок сучасного промислового застосування ПХБ; по-друге, за рахунок його можливого утворення при розщепленні ДДТ під дією ультрафіолетових променів. Велика кількість ПХБ могла зберігатись з часів широкого використання карболеніуму — препарату для захисту дерев, оскільки поліхлорбіфеніли є побічними продуктами при синтезі карболеніуму та могли поширюватися разом з ним. ПХБ можуть також потраплять в навколишнє середовище з лаків, фарб, хімікатів, будівельних матеріалів; звітрюватись з плодів та ягід і т.ін.

Поліхлорбіфенили були виявлені в атмосфері у вигляді пару і часток на півночі Канади та в Російській Арктиці. Їх середня річна концентрація в атмосфері в 1993 році складала 17—34 пг/м³. Цікаво відзначити, що в залежності від сезону, тобто від температури повітря, склад ПХБ в атмосфері змінюється. Велику частину року переважають трихлоровані складові, однак влітку, із травня по серпень, домінують, особливо в Росії, більш хлоровані компоненти. Середній світовий рівень змісту ПХБ у ґрунті в 80-х роках складав 2x10^-7 мг/кг сухого ґрунту. Встановлено, що ПХБ присутні тільки в поверхневому шарі товщиною близько 10 см. Напівперіод життя ПХБ у ґрунті складає 2,5—45 років.

Поліхлорбіфенили мають здатність до біоакумуляції і тому вони виявляються у тканинах різних живих істот. Поліхлорбіфенили є вкрай токсичними для людини речовинами, вони впливають практично на всі органи. Особливу небезпеку складає здатність ПХБ (як і діоксинів) до синергизму, тобто до посилення токсичних властивостей іншого токсиканта. Так, було показано, що ПХБ синергетично впливає на токсичні властивості такої небезпечної отрути, як метилртуть. За день людина споживає з їжею 0,5—5 мг ПХБ на кілограм своєї ваги. У жировій тканині людини знайдено від 1 до 700 мг/кг, у крові 5x10^-9г/г (0,3—200 мкг/100 мл). Було розраховано, що ПХБ, які знаходяться в організмі людини, можуть бути виведені тільки через 7—8 років.

ПХБ концентрується в грудному молоці

Особливо вразливо ПХБ діє на організм дітей. Це пов'язано з їх слаборозвиненою, особливо відразу після народження, захисною системою, з більш сильною адсорбцією забруднювачів через шкіру, язик, травний тракт. У деяких випадках за інших рівних умов діти одержують у 100 разів більше забруднювачів на кілограм ваги, ніж дорослі.

Спеціальні дослідження показали, що діти ще в утробі матері піддаються впливу навіть малих концентрацій ПХБ — вони виростають з низьким рівнем інтелектуальності, погано розуміють прочитане, важко зосереджують увагу на грі і мають проблеми з пам'яттю. (Такий стан здоров'я дітей зберігався протягом 11 років спостереження за ними). З останніх досліджень ПХБ випливає, що ПХБ в організмі матері свідомо викликають затримку росту і зменшення ваги дітей до 3 місяців після пологів. Надалі у цих дітей спостерігають зниження розумових здібностей і відхилення в психіці. ПХБ мають однакові токсичні властивості та механізми дії на організм людини що й діоксини.

Велика небезпека ПХБ для здоров'я людини привела до того, що в багатьох країнах було введено заборону на виробництво цих речовин: в 1971 році — в Швеції, в 1977 році — в Норвегії, в 1972 році — в Японії, в 1977—78 роках — в США.

В Росії ПХБ не заборонені, але виробництво їх до 1993 року було закрито. Всього в Росії було вироблено з 1939 по 1990 рік близько 52 000 тонн соволу (суміш тетра- і пентахлорованих ПХБ — найбільш токсичні конгенери), який використовують головним чином як пластифікатор для лаків і фарб; близько 57 000 тонн совтолу (суміш 1,2,4-трихлорбензолу із соволом, так званий совтол-10), який використовують головним чином для заливання у трансформатори; близько 70 000 тонн трихлорбіфенилу (ТХБ), який використовують в конденсаторах. Всього було вироблено 180 000 тонн ПХБ, з них сьогодні використовують близько 20 000 тонн. Існує величезний дисбаланс між виробленою кількістю ПХБ і кількістю, що використовують. Відомо, що частина виробленого ПХБ залишилася в Україні, в Узбекистані, Вірменії та інших республіках колишнього СРСР.

Поліхлоровані дибензо-пара-діоксини (ПХДД) і дібензофурани (ПХДФ)

ПХДД і ПХДФ прийнято називати діоксинами. Вони ніколи не утворюються і не існують порізно. Діоксини — завжди суміш ПХДД і ПХДФ (діоксинів і фуранів), які діють на людину і тварин за однаковим механізмом. Серед інших СОЗ для діоксинів характерна надзвичайно висока токсичність. Розрахункова середня смертельна доза для людини при однократному надходженні діоксинів дорівнює 70 мкг/кг маси тіла; мінімально діюча доза складає 0,5—1 мкг/кг.

Особливу небезпеку має хронічне отруєння діоксинами, тому що через загальне забруднення планети ми безперервно, хоча й у дуже малих дозах, одержуємо діоксини з їжею, повітрям і водою. Припустима добова доза (ПДД), тобто така кількість діоксинів, яка не повинна впливати на людину на протязі 70 років, дорівнює, за російськими нормами, 10 пг/кг ваги/день, у Європі — 4 пг/кг ваги/день, а в США — 1 пг/кг ваги/день. Найближчим часом навіть ця норма буде знижена до 0,06 пг/кг ваги/день. Один пікограмм (пг) це 0,000 000 000 000 1 грама (10^-12 грама). Це дуже маленька величина, і досить легко її перевищити. Рибалки, що харчуються рибою, у якій концентруються діоксини, можуть це зробити досить легко; грудні діти іноді одержують при разовому годуванні 50—100 ПДД.

Численні аналізи продуктів харчування на діоксини, дають змогу розрахувати дозу, яку отримує людина на добу. Навряд чи можливо одержати смертельну дозу діоксинів у повсякденному житті, але ми усі знаходимось під хронічним впливом діоксинів.

Діоксини викликають рак. За сучасною оцінкою ризику виникнення раку, яку введено в США в травні 2000 року і яка дорівнює 1:100, з кожних 1400 щоденних смертей у США від раку 100 з них викликано діоксинами. Але рак є не самою головною небезпекою діоксинів. Перелік хвороб, що викликаються постійним отруєнням діоксинами - великий, але найголовніші пошкодження вони наносять імунній системі (прямий аналог СНІДу): діоксини викликають такий же імунодефіцит, як і при ВІЛ-інфікуванні, хоча і менш виражений. Агентство з охорони навколишнього середовища США визнає, що нові уявлення про небезпеку диоксинів виходять далеко за рамки канцерогенного ефекту. Збруднення діоксинами і діоксиноподібними сполуками можуть привести до неканцерогенних ефектів, які передаються від покоління поколінню:

• руйнування ендокринних гормональних систем (особливо пов'язаних зі статевим розвитком);
• шкідливий вплив на критичних стадіях розвитку ембріона, наприклад, ураження нервової системи плоду;
• порушення функціонування імунної системи, що приводить до зростання чутливості до інфекційних захворювань.

Діоксини завжди утворюються за наявності хлору у будь-яких високотемпературних процесах: у металургії, при спалюванні пластмас; багато діоксинів утворюється при роботі сміттеспалювалних заводів і т.інш. Навіть при палінні сигарети утворюється невелика кількість діоксинів. Діоксини вкрай повільно підлягають розпаду в природних умовах (період напівзникнення їх із ґрунтів оцінюється в 15—25 років), а з організму половина діоксинів виводиться за 7—10 років).

СТОКГОЛЬМСЬКА КОНВЕНЦІЯ ПРО СОЗ

17 травня 2004 року люди в різних країнах світу відмічали вступ в дію першого глобального договору із заборони деяких найбільш отруйних хімічних речовин. Цей глобальний договір має назву — Стокгольмська конвенція про СОЗ.

Ідея конвенції про СОЗ народилась у Ріо-де-Жанейро в 1992 році, коли учасники конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку заявили, що всі люди «мають право на здорове та плідне життя в гармонії з природою». Для втілення цього принципу в життя, в Ріо-де-Жанейро було вирішено, що провідні індустріальні держави повинні здійснювати співробітництво із державами, які розвиваються. Це співробітництво повинно мати вигляд фінансової та технічної допомоги для того, щоб гарантувати контроль та скорочення токсичних, стійких та з високим рівнем біоакумуляції сполук і відходів.

Джерелом та законодавчим підґрунтям для переговорів з Конвенції про СОЗ було рішення 19/13С від 07.02.1997 Ради Програми ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП). Переговори тривали два з половиною роки і наприкінці 2000 року їх було успішно завершено. У травні 2001 року в Стокгольмі на Дипломатичній конференції повноважних представників 127 країн світу пройшло підписання тексту Конвенції про СОЗ. Після того, як 50 країн світу ратифікували Стокгольмську конвенцію, вона набрала чинності.

Конвенція про СОЗ націлена на скорочення використання і наступну повну ліквідацію 12-ти особливо токсичних СОЗ, які назвали «брудною дюжиною». Вона також передбачає створення системи для вирішення проблеми додаткових до «брудної дюжини» хімікатів, обумовлених у якості неприйнятно небезпечних. В ній визнається, що іноді для припинення виробництва і використання деяких хімікатів у визначених цілях необхідно додавати додаткові зусилля, і передбачаються міри, що мають метою довести ці зусилля до кінця. В ній також відзначається необхідність спрямовувати ресурси на видалення існуючих запасів СОЗ в усьому світі. Конвенція визначає шлях до позбавлення нашого майбутнього від небезпечних СОЗ і відкриває можливості ліквідувати залежність нашої економіки від токсичних хімікатів.

Конвенція про СОЗ надає нам наступне:

* Вона зобов'язує міжнародне співтовариство захищати здоров'я людини і навколишнє середовище від СОЗ.

* Вона ставить первинною метою припинення викидів і використання 12-ти найбільш небезпечних СОЗ.

* Після вступу в дію, вона негайно накладе заборону на будь-яке виробництво і використання ендрину і токсафену в країнах, які ратифікували Конвенцію.

* Вона зажадає від усіх держав-учасників (іменованих Сторонами) припинити виробництво наступних пестицидів: алдрину, діелдрину і гептахлору; а від тих, котрі побажають використовувати запаси, що залишилися, — включити конкретні виключення до загальнодоступного реєстру. Країни, що мають право на такі виключення, будуть змушені обмежити використання цих хімікатів за суворо обговореними цілями і протягом обмежених періодів часу. Необхідність у виключеннях повинна періодично переглядатись.

* Вона дозволить обмежити виробництво і використання хлордану, гексахлорбензолу і мірексу за суворо передбаченими цілями і тільки тими країнами, для яких виключення зареєстровані.

* Вона дозволить ліквідувати виробництво ПХБ, однак дасть країнам час (до 2025 р.) для вжиття заходів щодо поступового вилучення з експлуатації устаткування, що містить ПХБ. Видалений з устаткування ПХБ потрібно буде переробити та ліквідувати до 2028 р.

* Конвенція дозволить обмежити виробництво і використання ДДТ тільки використанням для боротьби з переносниками хвороб, такими як малярійні комарі; при цьому вона допускає використання ДДТ як проміжної сполуки у виробництві пестициду «дикофол» в країнах, що звернулися з проханням про реєстрацію такого виключення.

* Вона зобов'язує уряди вжити заходів щодо скорочення викидів діоксинів, фуранів, гексахлорбензолу і ПХБ як побічних продуктів горіння або промислового виробництва з метою послідовного скорочення викидів до мінімуму і, де це можливо, їх повної ліквідації.

* Вона обмежить імпорт і експорт 10 спеціально вироблених СОЗ, допускаючи їхнє транспортування тільки для видалення екологічно безпечним способом або для санкціонованого використання, на яке поширюється звільнення від зобов'язань, наданих країні, яка здійснює імпорт.

* Вона зобов'язує Сторони на протязі двох років розробити національні плани виконання Конвенції і створити національні координаційні центри з обміну інформацією про СОЗ та альтернативи з їх заміни.

* Вона дозволить виробництво і використання ДДТ для боротьби з комарами й іншими переносниками хвороб відповідно до рекомендацій і керівних принципів Всесвітньої організації охорони здоров'я і тільки в тих випадках, коли відсутні безпечні, ефективні і доступні у фінансовому плані місцеві альтернативні засоби. Використання СОЗ буде ретельно регламентуватись, відслідковуватись і проходити в обов'язковому порядку передбачену в цих випадках реєстрацію. Міжнародне співтовариство принайменш раз у три роки буде оцінювати необхідність подальшого використання ДДТ для вищеперерахованих цілей. Таким чином, ступінь захисту людства від малярії не зменшиться — що дуже важливо — а використання ДДТ, імовірно, стане більш безпечним й ефективним. Крім того, це дасть стимул науково-дослідним, природоохоронним і медико-санітарним організаціям розробляти альтернативні стратегії по боротьбі з малярією, прискорюючи наближення того дня, коли ДДТ перестане бути одним з основних протималярійних засобів.

* Конвенція дає можливість державам зупинити до 2025 р. експлуатацію існуючого устаткування, наприклад, електричних трансформаторів і конденсаторів, які містять ПХБ, за умови, що це устаткування утримується в нормальному технічному стані, який запобігає витіку. Вона надає урядам ще три роки для ліквідації видаленого з устаткування ПХБ. В Конвенції також визнається, що з економічних і практичних міркувань, весь цей процес доцільно здійснювати розміреними темпами.

* Конвенція дозволяє державам-учасникам зареєструвати специфічні для кожної конкретної країни виключення, що дозволить їм використовувати існуючі запаси алдрину, діелдрину і гептахлору. Вони також можуть претендувати на застосування до них системи виключень, що дозволяє їм виробляти в обмежених кількостях хлордан, гексахлорбензол або мірекс. У цих випадках використання і виробництво суворо обмежується, а отримані пільги втрачають силу після п'яти років. Ці пільги можуть бути продовжені, але для цього необхідно представити доповідь з обґрунтуванням такого продовження. Сторони даної Конвенції будуть розглядати подібні прохання і можуть відхилити їх. Як тільки не залишиться країн, що зареєстрували прохання про застосування до них системи конкретних виключень, ці виключення будуть скасовані, і прохання про них розглядатися не будуть. Під час переговорів з Конвенції близько 20 держав заявили, що вони будуть просити про застосування до них системи виключень з метою використання СОЗ для боротьби з термітами, обробки деревини і фанери, як проміжних продуктів при виробництві хімікатів або для інших цілей.

* Конвенція має на меті поліпшити згодом можливості країн по скороченню викидів побічних продуктів: діоксинів, фуранів, ПХБ і гексахлорбензолу. На протязі двох років уряди повинні розробити план дій для вступу Конвенції в силу і сприяти застосуванню найкращих наявних методів і найкращих видів природоохоронної діяльності. Це одна з найбільш складних технічних задач цього договору, тому очікується, що майбутні наукові дослідження забезпечать всебічне поліпшення заходів для попередження такого забруднення.

* У Конвенції приймається «підхід на основі запобіжних заходів», який полягає в наступному: там, де існує загроза нанесення серйозного і необоротного збитку, відсутність повної достовірності наукових даних не повинна використовуватися як причина для відкладання ефективних за витратами заходів для запобігання деградації навколишнього середовища.

* Конвенція засновує Комітет з розгляду СОЗ, якій буде на регулярної основі розглядати додаткові хімікати для їхнього можливого включення до списку СОЗ. Будь-який уряд може запропонувати новий список із указівкою на те своїх причин. Потім Комітет буде дотримуватися відпрацьованого процесу оцінки, що містить у собі різні запобіжні заходи. Це дозволить забезпечити проведення оцінки хімікатів з використанням найкращих наявних наукових даних з метою визначити, чи виправдовують хімічні властивості цих речовин їхнє включення до договору. Комітет запропонує рекомендації Сторонам Конвенції, які спільно приймуть рішення про включення запропонованого хімікату до списку, і якщо включати, то яким чином. Ця процедура буде оформлена у вигляді поправки, яку необхідно буде ратифікувати кожній Стороні. Таким чином, включаючи нові хімікати до списку 12-ти СОЗ, Комітет забезпечує постійне відновлення Стокгольмської конвенції, яка динамічно і гнучко реагує на нові наукові відкриття.

* Конвенція закликає багаті країни, які володіють високорозвиненими технологіями, надавати допомогу країнам, що розвиваються, і країнам з перехідною економікою (з Центральної і Східної Європи і колишнього Радянського Союзу) у пошуку прийнятних альтернатив СОЗ. Ця допомога може включати обмін знаннями і «ноу-хау», сприяння передачі технологій і надання фінансової допомоги.

* Вона закликає уряди розробляти і здійснювати стратегії з виявлення запасів, а також продукції і виробів, що містять СОЗ. Коли ці запаси будуть виявлені, їх необхідно буде видалити надійним, ефективним і екологічно безпечним способом.

* Конвенція вимагає, щоб відходи, що містять СОЗ, оброблялись, збирались, транспортувались і зберігались екологічно безпечним способом. Їх токсичний вміст повинен бути знищений. Конвенція не дозволяє рекуперацію, рециркуляцію, утилізацію, пряме повторне або альтернативне використання СОЗ і забороняє їх перевезення через міжнародні кордони з порушенням встановлених правил.

* Вона закликає надати фінансову підтримку країнам, що розвиваються, у справі визначення місць збереження запасів і звалищ та видалення відходів, які містять СОЗ, безпечним способом.

* З часом, завдяки національним планам дій, обміну інформацією між національними координаційними центрами з проблем СОЗ та іншим заходам, Конвенція дасть змогу підвищувати рівень поінформованості громадськості про небезпеку СОЗ, забезпечувати новітньою інформацією про ці забруднювачі, вводити в дію освітні програми, готувати фахівців, розробляти і поширювати альтернативні хімічні речовини та альтернативні рішення. Ідея цієї роботи полягає у формуванні повсюдного розуміння небезпеки, яку створюють СОЗ, і у наданні урядам та підприємствам допомоги в прийнятті розумних політичних рішень, що дозволять в майбутньому уникнути проблем з токсичними хімікатами.

* Конвенція закликає уряди представляти регулярні доповіді про роботу, яку вони проводять для здійснення цього договору, для того, щоб згодом виявити її переваги та недоліки. Кращих результатів можна досягти шляхом обміну ідеями та методами. Конференція Сторін Конвенції несе відповідальність за збір інформації та забезпечення урядів і підприємств рекомендаціями про найкращі види природоохоронної діяльності і найкращі наявні технології. Набутий досвід і розвиток технологій дозволять виконати роботу з ліквідації такого виду забруднення більш ефективно.

* Вона закликає уряди підтримувати і здійснювати подальші дослідження в області СОЗ, вести спостереження за впливом цих 12-ти хімікатів на здоров'я і проводити обмін інформацією, яка потрібна країнам з обмеженими можливостями в області охорони здоров'я та охорони навколишнього середовища. Конвенція також буде давати можливість більш бідним країнам одержувати технічну і фінансову допомогу в цих областях від розвинутих країн. Вона передбачає створення всесвітнього механізму моніторингу даних про СОЗ, який можна буде використати країнами для вживання відповідних заходів у зв'язку з ризиками для здоров'я, які пов'язані з цими хімічними речовинами.

Відповідальність за реалізацію Конвенції покладається на уряди та промисловий сектор. Одночасно Конвенція запрошує бути активними неурядові організації (НУО). При цьому НУО з некомерційного сектору приділяється особливе значення. Це пов'язано з тим, що неприбуткові НУО економічно не зацікавлені в подальшому використанні СОЗ і таким чином, вони зможуть без пристрасті контролювати здійснення Конвенції і наполягати на її дотриманні.

Використана література

1. Стан світу 2000. — Київ, «Інтелсфера», 2000.
2. UNSD, "Agenda 21 — Chapter 19:Environmentally Sound Management of Toxics Chemicals, Including Prevention of Illegal International Traffic in Toxics and Dangerous Products", www.un.org/esa/sustdeve/agenda 21chapter19.htm
3. CОЗ: в опасности наше будущее/под. ред. О. Сперанской, А. Киселева, С. Юфита. – М.: «Экосогласие», 2003.
4. Ridding the World of POPs: A Guide to the Stockholm Convention on Persistent Organic Pollutant. UNEP Chemicals, 2003.
5. Матеріали IPEN до Глобального дня акцій, присвяченого вступу в дію Стокгольмської конвенції про СОЗ, www.ipen.org
6. Regionally Based Assessment of Persistent Toxic Substances. Global Report 2003. UNEP Chemicals, 2003.

Матеріал підготовано: ХГЭОО  «МАМА-86-Харьков»,
ул. Дружбы народов, 225 кв. 65, г. Харьков, 61184, Украина
Тел .: (0572) 16–95–67
e-mail: