Додаток 1 до Вих №____від 27 липня 2006 р. 

Відкритий лист

У Конституції України (ст. 50) право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та компенсацію завданої порушеннями цього права шкоди проголошене одним з найголовніших прав людини. Утім численні приклади кризового стану навколишнього природного середовища в регіонах України і відповідної медико-демографічної кризи свідчать про постійне порушення цього права.

Постійно зростає рівень забруднення території України, який є одним з найвищих у Європі (на одного мешканця України припадає понад 500 тонн накопичених твердих побутових відходів). Погіршується якість поверхневих вод (більш ніж 75% населення України споживає воду з поверхневих джерел водопостачання, які за класом якості є «помірно забрудненими» і «забрудненими»). Зростають обсяги викидів забруднюючих речовин у повітря (які складають 85 кг на душу населення на рік). Виснажуються ґрунти (частка еродованих земель в Україні становить 57,4% площі країни, а щорічне зростання площа еродованої ріллі досягає 60—80 тис. га).

Здоров'я людини і добробут суспільства невіддільні від стану довкілля. Сьогодні для більшості жителів України досить проблематичним є забезпечення природних прав людини: дихати чистим повітрям, пити чисту воду, споживати якісну їжу, мати здорових дітей. Внаслідок цього знижується тривалість життя (середня тривалість життя у чоловіків на 8—12 років, а у жінок — на 4—7 років коротша, ніж у розвинених країнах), зростає смертність (надвисокою є смертність чоловіків працездатного віку, яка майже вчетверо перевищує смертність жінок відповідного віку), збільшується число хворих (у загальній кількості населення України частка осіб, визнаних умовно здоровими, зменшилася з 62,6% у 1990 р. до 39,6% у 2003 р.), безупинно зменшується чисельність населення України (яка за 10 років скоротилась на 4,1 млн. осіб).

Зростає смертність малюків віком до 1 року. Так, якщо в 2004 році вона складала 9 дітей на 1 тисячу новонароджених, то в 2005 — вже 10, а в 2006 —  вже 11. Зростання дитячої смертності до 1 року викликане збільшенням уроджених вад розвитку, що є визнаним в усьому світі маркером екологічного неблагополуччя!

Теперішня екологічна ситуація є наслідком нагромаджених з часів Радянського Союзу та попередньої української влади структурних деформацій господарства, домінування енерго- і ресурсоємних галузей промисловості (у структурі промислового виробництва частка цих галузей, які найбільше забруднюють довкілля, зросла з 23% у 1991 р. до 62,2% у 2004 р.; при цьому енергоємність ВВП України складає 0,89 кг умовного палива на долар США, що у 2,6 рази перевищує середній світовий рівень), ослаблення державного управління у галузі природокористування, охорони навколишнього середовища і здоров'я населення, виснажливої експлуатації обмежених природних ресурсів, сировинної орієнтації експорту (частка матеріало- та енергоємних галузей в українському експорті сягнула 60%).

Поширена в українському політикумі думка, що спершу потрібно досягти економічного зростання, а вже потім вирішувати екологічні проблеми, є хибною, оскільки екологічне неблагополуччя стає гальмом соціально-політичного розвитку України (приклад Чорнобильської катастрофи свідчить про те, що ліквідація наслідків аварії може багато років важким тягарем лежати на економіці країни). Внаслідок такого мислення Україна перетворюється на сировинний придаток, світовий смітник відходів, місце для небезпечних технологій і товарів. 

Головна проблема полягає в тому, що екологічна політика не є одним з головних державних пріоритетів України. Більше того, можна говорити про зростаючу маргіналізацію екополітики у спектрі політичних і соціально-економічних проблем, що виявляється у повсюдному і повсякденному недотриманні екологічного законодавства, у домінуванні галузевого підходу при вирішенні проблем розвитку України (яскравими прикладами є лобіювання Мінтрансом України побудови судноплавного ходу в дельті Дунаю, проштовхування Міненерго України без громадського обговорення «Енергетичної стратегії України на період до 2030 року», яка передбачає побудову 22 нових атомних реакторів, затоплення історичного урочища Бузький Гард задля добудови Ташлицької ГАЕС), у непрозорому і неефективному використанні природоохоронних коштів, у зниженні спроможності вирішувати екологічні проблеми, у відсутності політичної волі щодо прийняття та реалізації стратегічних екологічних документів. Україна є однією з небагатьох країн Європи, в якій відсутні «Національна стратегія сталого розвитку» і «Національний план дій з охорони навколишнього середовища». З огляду на прагнення України до євроінтеграції варто зазначити, що не виконується План дій “Україна–ЄС”, який передбачав створення стратегії сталого розвитку України ще у травні 2005 р. (загалом же Україна зобов’язалася підготувати національну стратегію сталого розвитку ще у 1992 р.).

Наслідком непріоритетності екологічної політики в Україні є інституційна слабкість Міністерства охорони навколишнього природного середовища. Це міністерство є політично слабшим за інші державні інституції, йому не вистачає політичної сили та впливу, щоб не допускати порушення екологічних вимог і стандартів іншими міністерствами й відомствами. За умов відсутності підтримки з боку найвищого ешелону влади, Мінприроди України не в змозі забезпечити координацію діяльності інших міністерств і відомств, яка впливає на довкілля, а також належний контроль за дотриманням вимог екологічного законодавства.

Для зміни ситуації щодо забезпечення конституційного права на безпечне для життя і здоров’я довкілля вже недостатньо косметичних заходів, оскільки життя вимагає докорінної зміни екологічної ситуації. Необхідною є екологізація внутрішньої і зовнішньої політики України, глибокі структурні зміни як економічного розвитку в напрямку підвищення ресурсо- та енергоефективності природокористування, так, зокрема, і природоохоронної галузі в напрямку її інституційного і функціонального зміцнення. Екологічна політика повинна стати одним з головних державних пріоритетів.

Інтеграція екологічної політики до галузевих політик має стати обов’язковою законодавчо закріпленою вимогою, за аналогією Угоди про ЄС. Система державного управління у галузі охорони довкілля потребує посилення повноважень Міністерства охорони навколишнього середовища у частині інтеграції екополітики в галузеві політики та євроінтеграційної адаптації екополітики України. Разом з тим, необхідність координації діяльності різних міністерств і відомств у галузі природокористування і природовідтворення вимагає підтримки природоохоронної діяльності на найвищому державному рівні, зокрема на рівні Президента України та Кабінету Міністрів України. Для цього доцільно запровадити посаду віце-прем’єра з екополітики, відповідального, зокрема, за реалізацію права на безпечне для життя і здоров’я довкілля.

Важливо зазначити, що в багатьох країнах ЄС парламент бере на себе відповідальність за прийняття та реалізацію «Національного плану дій з охорони навколишнього природного середовища», розрахованого на період каденції парламенту. Введення такої практики у Верховній Раді України сприятиме підвищенню спроможності екополітики України, покращенню стану довкілля, а отже, і здоров’я громадян України.

Ми звертаємося до Вас із проханням перейти від суто політичної боротьби за крісла й посади до усвідомлення своєї відповідальності за реалізацію конституційних прав громадян України, зокрема права на безпечне для життя і здоров’я довкілля і права громадян країни брати участь у процесі прийняття державних рішень, що стосуються довкілля і здоров’я, яке захищене не тільки Конституцією України, а й низкою міжнародних та національних законів та нормативно-правових актів, а саме:

• Конвенцією про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля
• ЗакономУкраїни «Про охорону навколишнього природного середовища»
• Договором до Енергетичної Хартії таПротоколом до Енергетичної Хартії з питань енергетичної ефективності і суміжних екологічних аспектів
• Постановою Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2004 р. N 1378 про Порядок проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики

Просимо Вас визнати екологічну політику одним з головних пріоритетів національної політики України, розробити і прийняти «Національну стратегію сталого розвитку України» і «Національний план дій з охорони навколишнього середовища» з дотриманням законодавчо закріплених процедур щодо участі громадськості і забезпечити їх належне впровадження.

Всеукраїнська екологічна громадська організація «МАМА-86»

Всеукраїнська екологічна ліга

Національний екологічний центр України

Всеукраїнська громадська організація «Жива планета»

Кримська республіканська асоціація «Екологія і мір»

Еколого-культурний центр «Бахмат», Артемівськ

Асоціація «Наш Дім», Івано-Франківськ

Рівненська міська молодіжна громадська організація «Екоклуб»

Комітет громадського самоврядування мікрорайону «Лузанівський», Одеса

Екологічно-гуманітарне об’єднання «Зелений Світ», м. Чортків

Громадська спілка «Вірний вибір», м. Київ

Миколаївська обласна дитяча громадська організація «Миколаївська спілка скаутів»

Миколаївський клуб «Спільні дії»

Екологічна громадська організація «Відродження», Татарбунари, Одеська область

Хмельницька обласна організація Українського товариства охорони природи

Горлівська міська екологічна організація «Зелений рух»

Обласна екологічна асоціація «Зелений рух Донбасу»