ДОВІДКА
Конституція України. Стаття 50. Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена
Вперше за увесь період існування Міністерства охорони навколишнього середовища, назва якого змінювалася чи не з кожною зміною уряду, Громадська рада при Мінприроди, що існує вже 12 років, так і не змогла зустрітися з міністром і обговорити нагальні проблеми галузі. Вперше за історію Мінприроди, яка налічує вже 11 змін міністрів і 13 змін структури за 16 років, громадськість практично відсторонена від консультацій і не має зворотного зв’язку щодо власних пропозицій до Мінприроди. Також, вперше нас навіть не ознайомили з новою структурою цього центрального органу і новим положенням. Більшість з дев’яти нових заступників здебільшого не має жодної кваліфікації з питань, за які вони відповідають, а для того, щоб прогодувати це «керівництво», Мінприроди скорочує штат і примусово переводить на нижчі посади з меншою зарплатнею кваліфікованих фахівців, яких і так майже не залишилося в міністерстві. Відбувається остаточна руйнація системи управління охороною довкілля та природокористуванням. Особливе місце в цій проблемі займає стан одного з основних інструментів охорони довкілля — державної екологічної експертизи — і втаємничення від громадян України інформації про її висновки на тлі загального погіршення екологічного інформування і відсутності співпраці з громадськістю.
28 березня 2008 року міністр Філіпчук підписав наказ № 159 «Про затвердження Переліку конфіденційної інформації, якій надається гриф «Для службового користування». Цим наказом скасовуються попередні переліки, затверджені Мінприроди Наказом № 470 від 25 листопада 2004 р. «Про введення в дію Переліку конфіденційної інформації», а також Наказом № 158 від 03 квітня 2006 р. «Щодо внесення змін до наказу Мінприроди України від 25 листопада 2004 р. № 470». Всі три переліки містять такий вид інформації як «Окремі висновки державної екологічної експертизи». Згідно вимог законодавства України, висновки державної екологічної експертизи не можуть бути втаємничені в принципі. Заяви про екологічні наслідки реалізації об’єктів (будівництва, експлуатації), згідно з Законом «Про екологічну експертизу» повинні публікуватися ще на передпроектній стадії та інформувати громадськість про проведення екологічної експертизи (яка є обов’язковою) через засоби масової інформації. «Замовники екологічної експертизи об’єктів, що в процесі реалізації (будівництва, експлуатації тощо) можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, зобов’язані оголосити через засоби масової інформації про проведення екологічної експертизи у спеціальній Заяві про екологічні наслідки діяльності. (Стаття 10. «Гласність екологічної експертизи» зі змінами, внесеними згідно із Законом № 1642-III (1642-14) від 06.04.2000)». В цій же ж статті міститься чітка норма: «Еколого-експертні органи чи формування після завершення екологічної експертизи повідомляють про її висновки через засоби масової інформації».
У нових Державних будівельних нормах України «Склад і зміст матеріалів оцінки впливів на навколишнє середовище (ОВНС) при проектуванні і будівництві підприємств, будинків і споруд» ДБНА.2.2-1-2003, які були затверджені Наказом Держбуду України від 15.12.2003 р. № 214 та введені в дію з 01.04.2004 р. передбачений обов’язок інвестора чи замовника опублікувати Заяву про наміри.
Громадські екологічні організації України вимагають від Мінприроди впровадити, нарешті, практику цивілізованих країн, а саме: Мінприроди повинно щомісячно видавати офіційний вісник, в якому друкувати всі заяви про наміри, заяви про наслідки та висновки державної екологічної експертизи, а накази ДСК — скасувати доти, доки держслужбовці вивчать екологічне законодавство і зможуть кваліфіковано скласти перелік.
