О. Стегній. Реформування водного сектору в Україні.

Увага! Це архівна версія сайту. Новий сайт ВЕГО «МАМА-86» знаходиться ТУТ

Реформування водного сектору в Україні

АНАЛІТИЧНИЙ ЗВІТ
за результатами експертного опитування,
проведеного в рамках кампанії «Питна вода в Україні» ВЕГО «МАМА-86»

Підготовлений аналітиком
Центру соціальних і маркетингових досліджень СОЦИС
Олександром Стегнієм
Київ — квітень 2001

Зміст

1. Методологія дослідження

Експертне опитування проводилось в рамках кампанії «Питна вода в Україні», яку проводить Всеукраїнська екологічна неурядова організація «МАМА-86» на тему «Реформування водного сектору в Україні». Опитування здійснено Центром соціальних і маркетингових досліджень СОЦИС. Польовий етап пройшов з 19 березня по 17 квітня 2001 року в п'яти містах України: Києві, Одесі, Севастополі та двох містах Донецької області — Маріуполі і Артемівську.

Головне завдання експертного опитування полягало у соціологічному вимірі можливостей та перспектив співробітництва зацікавлених соціальних суб'єктів із різних секторів суспільства у реформуванні водного сектору України. Відтак, вибіркову сукупність склали представники трьох основних суспільних секторів: державний репрезентували експерти від уповноважених державних органів у сфері водного господарства та від місцевих органів влади; а також виробничий (промисловий) та громадський сектор, представлений експертами від неурядових організацій та екологічної громадськості. Крім того, з огляду на важливість наукової точки зору, в опитуванні прийняли участь представники наукових установ. В результаті було опитано: 25 експертів від уповноважених державних установ; 14 від органів місцевої влади; 12 — від бізнесу (виробництва), 14 — від наукових установ, 9 — від екоНУО та 6 — від громадськості.

Кількість опитаних експертів по точкам визначалась як якісним складом (їх соціально-професійним та посадовим статусом), так і адміністративним статусом міста, в якому проходило опитування. Серед експертів представлені різні групи професійних інженерів (будівельників, хіміків, технологів), економісти, фахові екологи, біологи, лікарі та викладачі.

В цілому було опитано 80 експертів. У Києві, з урахуванням статусу столиці, було опитано 23 експерти, в Одесі — 18, в Севастополі — 15, Маріуполь — 12 та Артемівськ — 12.

За соціально-демографічною характеристикою 70 відсотків припадає на чоловіків і відповідно 30 відсотків на жінок; до 30 років — 3 експерта, від 31 до 45 років — 22 експерта, від 46 до 55 років — 36 експертів, старше 56 років — 19 експертів; всі експерти, за винятком трьох, мають вищу освіту.

Метод збору первинної соціологічної інформації — напівстандартизоване інтерв'ю за місцем роботи експертів. Опитування проводилось на рідній мові експертів (українською або російською мовами).

2. Чинники негативного впливу на здоров’я місцевих жителів

Серед різноманітних чинників негативного впливу на здоров'я жителів своїх міст експерти в цілому виокремили насамперед два: екологічний (погана якість питної води) та соціальний (переобтяжливі повсякденні навантаження). Менше всього учасники опитування вказали на поширеність негативного впливу санітарно-гігієнічних умов праці. Однак ієрархія негативних чинників відчутно відрізняється за містами, в яких проходило опитування. Це наочно демонструє слідуюча таблиця. Оскільки експерти мали змогу дати до трьох варіантів відповідей, сума відсотків перевищує цифру сто. Дані наведені у ранжованому порядку.

Як бачимо, зусилля міської влади столиці щодо облаштування мережі бюветів у багатьох районах міста дається взнаки. Фактично, ця система забезпечення киян питною водою виконує функцію часткової альтернативи системі міського централізованого водопроводу. Що ж до інших міст, то проблема забезпечення якісною питною водою найгостріше стоїть в містах Донбасу. В цьому ж регіоні знаходиться місто, експерти якого найгірше оцінюють екологічний стан проживання (Маріуполь). І навпаки, вагомість негативного впливу соціально-психологічного чинника на здоров'я місцевих жителів вказали передусім експерти міст-мільйонників — Києва та Одеси. Звертає на себе увагу і той факт, що більше третини експертів столиці вказали на гіподинамію киян, яка з їх точки зору є одним з основних негативних чинників стану здоров'я мешканців цього міста. В свою чергу, поширеність зловживання алкоголем серед місцевих жителів назвали експерти Севастополя і Маріуполя, а в Одесі учасники опитування виокремили негативний вплив санітарно-гігієнічних умов праці.

На характер отриманих відповідей вплинув також соціально-професійний статус респондентів, їх належність до певної групи експертів. А саме, представники державного сектору більше за інших опитаних наголошували на негативному впливі відсутності повноцінного відпочинку; експерти від бізнесу та виробництва передусім виокремили погану якість питної води; з цим судженням виявились найбільш солідарними респонденти з числа громадськості, які також підкреслили негативний вплив екологічного чинника на здоров'я людини.

Дев'ять експертів назвали додатково до перерахованих свої варіанти негативних чинників. Серед цих відповідей переважала думка щодо негативних соціально-економічних чинників повсякденного життя пересічних українців, які спричиняють «загальне падіння життєвого рівня», «нестачу коштів на лікування», або просто «бідність». Неважко помітити, що ці відповіді по змісту фактично перегукуються із такими позиціями запитання як погане харчування та повсякденні клопоти і знервованість. Троє експертів в якості основних чинників негативного впливу на здоров'я людини назвали: погіршення загальної екологічної ситуації; безграмотну політику держави та нехтуванням громадянами рекомендацій відносно здорового способу життя.

3. Інформованість про якість води

Рівень інформованості жителів своїх міст щодо якості споживаємої питної води експерти оцінюють в цілому як недостатній. Майже половина учасників опитування дотримуються тієї точки зору, що пересічні городяни скоріше недостатньо інформованості щодо якості питної води, яку вони споживають. При цьому кожний п'ятий експерт вказав на цілковиту недостатність поінформованості населення в цьому питанні. Оптимістично налаштованих виявилось біля третини.

Розподіл експертних оцінок за точками опитування виявив, що на загальному негативному фоні більш позитивно ситуація з інформуванням населення відносно якості питної води спостерігається у Севастополі, тоді як найгірше учасники опитування оцінюють інформованість мешканців Києва та Одеси.

Аналіз оцінки інформованості по групам експертам показав, що найнижче рівень поінформованості городян оцінюють експерти з числа науковців (93% вказали в різній мірі на недостатню інформованість).

Що ж до каналів інформування самих експертів з цього питання, то тут в цілому лідирують засоби масової інформації, які значно випереджають інші інформаційні канали. Чверть експертів вказали на громадські організації, кожний п'ятий отримує інформацію з приватних бесід і лише 13 відсотків від медичних працівників. Жоден з числа опитаних експертів не назвав серед цих каналів педагогів, а двоє учасників опитування з Артемівська зазначили, що взагалі не отримують такого роду інформацію. Звертає на себе увагу той факт, що майже половина експертів (48%) вказали також на інші канали інформування.

Серед останніх експерти передусім вказали на службові та професійні джерела інформації, до яких вони відносять спеціальну фахову літературу, лабораторні аналізи, службову інформацію, які міститься у відповідних звітах спеціальних державних органів — санітарно-епідеміологічних станцій, місцевих організацій водоканалу. Експерт з Інституту гігієни та медичної екології АМН України зауважив, що сам є джерелом такого роду інформації, а найбільш оригінальну відповідь дав представник ЕКЦ «Бахмат», який зазначив, що джерелом власного інформування про якість води є «безпосереднє вживання цієї води».

Розбіжності в джерелах власного інформування про якість питної води залежать значною мірою від місця роботи експертів та кола їх службових обов'язків. Так, для опитаних науковців і представників уповноважених державних органів на першому місці стоять професійні джерела інформації, а для представників громадськості та екоНУО — засоби масової інформації. Цікаво зазначити, що експерти від екоНУО більше за всіх інших опитаних згадували про таке джерело як міжособиста комунікація.

Як і в попередніх запитаннях, опитування виявило істотні розбіжності в каналах інформування за місцем проведення інтерв'ю. Зауважимо, що експерти могли назвати декілька каналів інформування, тому загальна сума відсотків перевищує цифру сто.

Найбільш поширеним джерелом інформування експертів у Севастополі є засоби масової інформації та громадські організації, і навпаки, в цьому місті жоден з опитаних не назвав медичних працівників. Що ж до службових джерел, то тут їх найчастіше згадували експерти з Артемівська. Крім того, понад половини опитаних в столиці і знов-таки Севастополі також вказали на це джерело власного інформування про якість питної води.

Лише 6 експертів (8% від загальної кількості опитаних) вважають, що рівень смакових якостей водопровідної питної води, яку споживає місцеве населення, є цілком задовільним. Такої точки зору дотримуються по два експерти з Києва і Одеси, і по одному з Маріуполя та Севастополя. За своїм соціально-професійним статусом вони належать до керуючого складу уповноважених державних органів.

Третина експертів вважає, що смакові якості води є скоріше задовільними. Серед цієї групи слід виділили експертів з Севастополя, серед яких більше половини (7 чол.) дотримується саме такої оцінки.

В той же час, серед всіх учасників опитування більшість (68%) вказали в різній мірі на незадовільний якісний стан водопровідної питної води за місцем свого проживання. Якщо говорити про окремі міста, то тут найгірша ситуація зафіксована в Маріуполі, де без малого половина експертів схиляється до тієї думки, що смакові якості води в цьому місті є зовсім незадовільними.

Існування проблеми отримання якісної питної води з централізованого водопроводу логічно ставить питання: а яким з існуючих способів покращення якості питної води експерти надають перевагу? Більшість опитаних (61%) вважають, що дану проблему можливо вирішити передусім у разі комплексного підходу, тобто шляхом реформування централізованої системи питного водопостачання.

Серед поточних заходів покращення якості питної води, експерти відокремили в першу чергу використання побутового водоочисного пристрою, а також доочистку питної води за місцем проживання силами створеного товариства споживачів води з виплатою членських внесків.

Розуміючи фінансові труднощі значної частини працездатного населення України, серед різних найефективніших способів покращення якості питної води експерти менше всього назвали купівлю доочищеної питної води в спеціалізованих пунктах її продажу.

Поруч з цим, опитування виявило істотні відмінності в залежності від міста, де проводились інтерв'ю. Якщо в столиці, Одесі та Севастополі однозначна більшість експертів пов'язують покращення якості води в першу чергу з реформуванням водного сектора, то в Маріуполі подібні настрої є менш поширеними, а в Артемівську взагалі менше третини експертів сподіваються на ефективність цього заходу. Натомість в цьому місті експерти більш високо оцінюють ефективність таких заходів як доочистка за місцем проживання силами самих споживачів та використання побутових фільтрів.

Звертає на себе увагу і той факт, що майже чверть експертів в Одесі і кожний п'ятий у Києві високо оцінюють ефективність купівлі доочищеної води. Вірогідно припустити, що саме в цих містах вже існує певна інфраструктура для забезпечення такого роду сервісу. Крім того, в містах-мільйонниках існують соціальні групи, які фінансово спроможні споживати таку воду.

В таблиці 2.3 респонденти мали змогу дати два варіанти відповідей, тому сума відсотків перевищує цифру сто. На це запитання дали відповідь всі експерти.

Крім названих способів покращення якості питної води, 12 відсотків вказали також на інші способи. Мова іде насамперед про використання підземних джерел водних ресурсів (артезіанська вода, свердловини, бювети). За думкою одного з експертів, найбільш ефективним способом може бути озонування питної води.

Яким чином відповіді експертів розподілились за різними соціально-статусними групами, свідчать слідуючі дані.

Найбільші сподівання на реформу водного господарства для покращення якості питної води покладають експерти з числа науковців та громадськості, тоді як менше всього подібні погляди розподіляють опитані від уповноважених державних органів. Цей результат заслуговує на особливу увагу, оскільки в центрі такого реформування знаходяться саме відповідні функціональні державні служби (зокрема, міські водоканали та комунальні господарства).

Крім того, більше половини опитаних представників екоНУО вважають, що найбільш ефективним способом покращення питної води є використання побутового водоочисного пристрою. Це абсолютно найвищий результат серед різних груп експертів.

4. Шляхи економного споживання води

Серед можливих першочергових кроків щодо економного споживання води, майже одностайно учасники опитування вказали на встановлення лічильників води в квартирах багатоповерхових будинків міських жителів. Майже третина експертів наголосили на важливості поширення інформації серед населення про екологічні наслідки економного споживання води, а більше чверті респондентів запропонували встановити ліміти водокористування, перевищення яких сплачується за підвищеним тарифом. Кожний п'ятий експерт підтримує введення режиму жорсткої економії споживання води у промисловості. І навпаки, менше всього експерти підтримали такі шляхи економного споживання води як підвищення оплати за водопостачання для юридичних осіб або всіх категорій споживачів. Окремо зауважимо, що ЖОДЕН експерт не підтримав ідею підвищення оплати за водопостачання для населення з метою її економного споживання.

Деякі експерти запропонували також інші шляхи досягнення економного споживання води. Зокрема, висловлювалась пропозиція щодо дотримання належного технічного стану міських централізованих систем водопостачання («здійснювати профілактичний догляд стану систем водопостачання для ліквідації витоку води»). Один з експертів запропонував стягувати сплату за виток води з експлуатаційних організацій, зокрема СП «Одесаводоканал». Прозвучала також думка щодо доцільності встановлення лічильників на воду також і у приватних житлових будинках, висловлена співробітником відділу комунального господарства виконкому.

Особливості розподілу відповідей за точками опитування дозволяє простежити слідуюча таблиця. Оскільки експерти могли назвати два варіанти відповідей, тому загальна сума відсотків перевищує цифру сто. Відповідь дали всі респонденти.

Як свідчать наведені дані, в усіх містах експерти вважають, що досягти економного споживання питної води можна через введення чіткого контролю її витрачання, тобто шляхом встановлення лічильних приборів. В той же час, опитані київські експерти у порівнянні з іншими респондентами більш активно підтримали встановлення лімітів водокористування, перевищення яких має сплачуватися за більш високими тарифами. В свою чергу, експерти з Севастополя та Маріуполя частіше за інших респондентів пов'язують економне споживання води з широкою інформаційною кампанією серед населення своїх міст.

Лише один експерт із Одеси вважає, що встановлення лічильників на воду у житловому секторі фактично не вплине на покращення загальної економії споживання води у містах, де проходило опитування. Переважна більшість експертів (86%) мають діаметрально протилежну точку зору з цього приводу і вважають, що подібний крок значною мірою вплине на поліпшення ситуації з економією ресурсів питної води. Цікаво зазначити, що таку точку зору підтримали всі експерти з Артемівська та майже всі з Києва (за винятком одного). Ще 13 відсотків учасників опитування очікують незначного покращення ситуації від встановлення лічильників на воду у житловому секторі. Подібний поміркований оптимізм виявили частіше за інших експерти з Одеси та Севастополя.

Зафіксована значна підтримка експертами встановлення лічильників логічно поєднується з їх поглядами щодо заходів, які можуть сприяти формуванню та підвищенню культури економного водоспоживання серед міського населення. А саме, 62 відсотки опитаних назвали економічні важелі, які і виникнуть у випадку встановлення лічильників. Досить значна частка експертів (42%) висловилась за підвищення інформування населення про можливі вигоди економного водоспоживання і лише 11 відсотків підтримують більш жорсткий контроль з боку відповідних установ і органів за водоспоживання населення. Останню точку зору розподіляють в першу чергу експерти з числа науковців та підприємців.

Крім того, окремі експерти запропонували свої варіанти впливу на культуру економного водоспоживання пересічних громадян. Зокрема, висловлювались думки про важливість загального екологічного виховання та освіти населення України, які слід розпочати ще на стадії дошкільної системи. Крім того, двоє експертів з числа представників екоНУО, виступили з пропозицією встановлення громадянського контролю над відповідними державними установами, які відповідають за водопостачання.

5. Перспективи міжсекторіального співробітництва у реформуванні водного сектору

Переважна більшість учасників опитування вважають, що у вирішенні проблем водного сектору міст, де проходили інтерв'ю, в цілому можливе співробітництво зацікавлених сторін. В якості останніх можуть виступати відповідні державні органи, представники сфери виробництва, неурядові організації та екологічна громадськість. Лише один експерт (Асоціація виробників водоочисної техніки, Одеса) вказав на цілковиту неможливість подібної співпраці, а ще шість опитаних виявили з цього приводу свій сумнів (тобто вважають, що таке співробітництво скоріше неможливе, ніж можливе).

Аналіз місця проживання експертів виявив, що співвідношення між оптимістами та песимістами щодо можливих перспектив міжсекторіального співробітництва у реформуванні водного сектору в цілому співпадає по всім п'яти містам. Так, від 33 відсотків (Севастополь) до 42 відсотків (Маріуполь) вказали на цілковиту можливість подібної взаємодії, в середньому половина експертів відмітила, що така співпраця скоріше можлива. Виняток становить Артемівськ, де дев'ять з десяти експертів дотримувались цієї точки зору, але жоден опитаний не вказав на цілковиту можливість. Песимісти розподілились аналогічним чином: по одному-два експерти в кожному місті. Цікаво зауважити, що в Одесі лише один експерт із 17 учасників опитування виявився скептиком.

Проведений аналіз соціально-професійного статусу експертів та їх приналежності до певної експертної групи показує, що серед песимістів представлені частіше за інших підприємці, і жоден експерт з числа співробітників міської влади.

Які ж аргументи висувають скептики? Головною перешкодою на шляху співробітництва з уповноваженими державними органами опитані називають відсутність зацікавленості відповідних державних структур в економії води, оскільки це «призведе до скорочення надходжень до бюджету» (представник громадськості), а також відсутність у місцевих бюджетах необхідних для реформування водного сектору коштів. За думкою представника Асоціації виробників водоочисної техніки, співробітництво з державними органами ускладнює відсутність необхідної законодавчої бази. В свою чергу, представник екоНУО вважає, що у державних органів «відсутня відповідальність перед суспільством».

Схожі перешкоди були названі експертами відносно співробітництва з місцевими органами влади. За думкою одного з представників громадськості, місцева влада не має матеріальної зацікавленості та бажання, оскільки налагодження роботи у водному господарстві в цілому «не позначиться на їх загальному економічному становищі». Експерт одного з державних комунальних підприємств зауважив, що співробітництву з місцевою владою заважає її корумпованість.

Що стосується сфери виробництва, то тут експерти наголосили на складності економічного становища, тінізації виробництва та відсутності фахівців, які були б здатні кваліфіковано вирішувати питання ресурсозберігаючих технологій, включаючи економне споживання водних ресурсів. Зокрема, висловлювались думки, що «підприємства мають власні інтереси і дуже обмежені кошти на виконання будь-яких регіональних програм» (представник екоНУО). З точки зору одного експерту з числа екологічної громадськості, потрібен жорсткий контроль за використанням води у промисловому секторі. В той же час, один з опитаних вказав на саморегуляцію споживання води з боку виробників зауваживши, «підприємства будуть споживати стільки води, скільки їм потрібно, тому їм не вигідні додаткові витрати на очисні споруди та встановлення лічильників».

Песимізм відносно співробітництва з неурядовими організаціями у експертів викликає малочисельність цих організацій, а відтак їх маловпливовість на реформування водного сектору: «їх мало і вони, крім розмов, нічого не в силах змінити» (представник науки), «громадські організації мало впливають на рішення державних органів, а самі не мають грошей, щоб щось змінити» (представник громадськості). Один з опитаних, представник сфери виробництва, вказав на відсутність спільних інтересів, а представник державного комунального господарства із Севастополя зауважив, що співробітництву з НУО заважають соціально-економічні труднощі сучасного життя в Україні, тому «навіть ефективні проекти і рішення не знаходять підтримки». Представник Асоціації виробників водоочисної техніки вважає, що відсутні суспільні умови для впровадження в Україні громадянського контролю.

Причини скептичного ставлення до можливого залучення місцевого населення до взаємодії у реформування водного сектору можна окреслити колом слідуючих проблем: соціальне розшарування населення; дистанціювання пересічних громадян від держави і їх намагання самостійно забезпечувати себе якісною питною водою; відсутність механізму співробітництва, а саме «досить слабкий зворотній зв'язок по лінії: населення -державні органи» (представник екоНУО). За думкою одного з експертів з числа екологічної громадськості, «доки вода неякісна і не встановлені лічильники, вода не буде економно витрачатись». Досить оригінальною виявилась позиція одного з експертів, яка вважає, що перешкодою на шляху співробітництва населення з іншими секторами суспільства в процесі реформування водного сектору є гендерна проблема, а саме — «недостатня активність чоловіків по вирішенню даної проблеми».

А в чому ж полягають завдання учасників соціальної взаємодії з точки зору оптимістів, які в цілому вірять у можливість плідної міжсекторіальної співпраці в даній сфері?

З точки зору експертів, перед уповноваженими державними органами стоять слідуючі завдання.

По-перше, вирішення питань законодавчого і нормативного забезпечення процесу реформування водного сектору. Мова іде про «посилення нормативів водокористування» (представник Держводгоспу України), підготовка законів щодо бережливого ставлення до водних ресурсів, приймання законів про посилення відповідальності за порушення водного законодавства (Управління комунального господарства м. Києва), прийняти «довгострокову програму (20—50 років) водозбереження і охорони питної води та забезпечення її виконання» (представник Українського товариства сталого розвитку).

Пропонувалось законодавчим шляхом закріпити введення лімітів споживання води; визнати воду продуктом харчування (управління водопровідно-каналізаційного господарства); внести відповідні зміни та оновити стандарти якості води та водоспоживання; удосконалити механізми раціонального водокористування, зокрема ввести вартісну оцінку екосистемних послуг по накопиченню, збереженню води з компенсацією збитків, нанесених навколишньому природному середовищу (науковець); забезпечити чіткий розподіл обов'язків і прав суб'єктів водоспоживання (держуправління екоресурсів).

Окремі експерти наголосили на важливості саме функції контролю державних органів, провадженні постійного контролю на рівні міських районів (представник ЖЕК м. Києва). Цікаво зазначити, що за посилення контролюючих функцій відповідних державних органів висловились насамперед представники виконавчих органів державної влади.

По-друге, фінансове забезпечення процесу реформування, для чого необхідно «розробити чітку і зрозумілу політику, і збільшити бюджетні видатки на вирішення проблем водного сектору» (експерт екоНУО); здійснювати централізоване фінансування водних програм, а також відповідне державне фінансування і сприяти залученню інвестицій. Висловлювалось побажання своєчасної виплати субсидій та централізованого фінансування реконструкції об'єктів водозабезпечення, а за думкою одного з експертів, уповноважені державні органи мають «виступати в якості гарантів для отримання міжнародних грантів» (представник міської держадміністрації).

По-третє, виконувати функцію координатора співпраці між різними секторами суспільства в даному процесі. Експерти пропонують створити економічний і соціальний механізм співпраці неурядових організацій з місцевими органами влади; забезпечити організацію заходів щодо зміни ставлення суспільства до споживання води; сприяння підприємцям у реалізації реальних проектів. Висловлювалась думка щодо важливості пошуку «балансу інтересів між населенням та державними установами, які відповідають за якість і обсяг водоспоживання» (експерт від екоНУО).

По-четверне, в руслі виконання положень Оргуської конвенції уповноважені державні органи, за думкою експертів, мають "реально дивитись на існуючу ситуацію та давати правдиву інформацію про якість питної води" (представник виробників); бути відкритими, здійснювати обмін інформацією між міністерствами та відомствами, проводити загальний моніторинг якості води; повний збір інформації з метою визначення вузлових проблем та своєчасно надавати достовірну інформацію громадським організаціям та ЗМІ.

По-п'яте, всіляко сприяти впровадженню нових технологій, в першу чергу забезпечити якісні технології доочистки води та відмовитись від використання хлору (представник ЖЕКу та науки), встановити пластикові водопровідні труби. Експерти виловили думку про необхідність участі уповноважених державних органів у пошуках нових джерел водозабезпечення, зокрема розвиток підземних водозаборів (експерт від екоНУО).

Окремі експерти, з огляду на актуальність місцевих проблем, висловлювали побажання суто господарського спрямування і локального масштабу: реконструкції місцевої станції, збільшення подачі питної води по каналу Дніпро-Донбас.

Основні завдання, які мають вирішувати місцеві органи влади у міжсекторіальному співробітництві зацікавлених сторін, полягають у слідуючому.

Виконання функцій управління та контролю «нормативних параметрів питної води, очисними службами» (київський лікар), «наведення порядку на водозаборах» (представник Держводгоспу України), «взяти на себе відповідальність за якість води на підзвітних територіях, маючи в цьому певну зацікавленість» (представник інституту міського господарства). За думкою представника компанії «Чиста вода», місцеві органи влади мають повторювати функції уповноважених державних структур. З точки зору представника Українського товариства сталого розвитку, місцевій владі слід «уяснити, що вода є обмеженим природним ресурсом і за неї необхідно платити».

З точки зору професійного еколога із Севастополя, місцева влада має адекватно оцінювати наявні водні ресурси, їх якісний стан та приймати відповідні місцеві норми водокористування, зокрема здійснювати розподіл питного та промислово-побутового споживання. Як зауважив представник технологічної компанії з Маріуполя, місцева влада має сприяти встановленню «патронату державних органів над проблемами водного сектору».

Окремі учасники опитування вважають, що місцева влада повинна вирішувати фінансові питання, пов'язані із реформуванням водного сектору. Зокрема, мова іде про збільшення видатків з місцевого бюджету, включаючи затвердження відповідних статей міського бюджету, виділення коштів на ремонт каналізаційних мереж, про пошук коштів для підтримки водного господарства в цілому, про тарифну політику.

Серед експертів виявилась досить поширеною думка, що місцева влада має сприяти встановленню лічильників як в житловому секторі, так і в промисловому секторі. За думкою експертів (київська екоНУО та одеська виробнича організація), місцева влада має виділяти дотації малозабезпеченим верствам населення для придбання лічильників або, взагалі, поставити їм ці прибори безкоштовно.

Важливим завданням місцевої влади є також інформування населення та вищестоящих державних органів про заходи щодо доочистки води, випадках аварій у водному секторі та їх ліквідації, що дозволить в кінцевому результаті досягти «правильної і достатньої інформованості населення щодо проблем водного сектора» (компанія «Чиста вода»).

Висловлювалась також думка, що місцева влада має сприяти залученню неурядових організацій на виконання заходів з економії води (представник ВР України), акумулювати вимоги населення до організацій, установ, які відповідають за водозабезпечення, та пропонувати економічні варіанти покращення якості та обсягу споживаємої води.

Завдання виробників, з точки зору більшості учасників опитування, полягає у «неухильному виконанні стандартних параметрів» (київський лікар), дотримання технологічних вимог підготовки води, а саме «своєчасне промивання фільтрів, апаратури, своєчасне проведення ремонту фільтрів, апаратів водоканалізаційної мережі» (представник Мін екоресурсів). За думкою експерта із комунального господарства м. Києва, керівники промислових підприємств мають усвідомити «тісний зв'язок між джерелами контролю і споживання, переглянути технологію очистки води» .

Значна частина експертів вважає, що промислові підприємства, з одного боку, мають встановити у себе лічильники водокористування, а з іншого, прийняти активну участь в їх виготовленні.

Окремі опитані висловили свої погляди щодо мінімізації впливу промислових підприємств на природне довкілля. Досягнення цієї мети уможливлює перехід підприємств на замкнену систему водокористування, втілення сучасних технологій водоочистки та використання зворотного водопостачання. Представник Інституту гігієни та медичної екології з Києва висловився за заборону використання артезіанської води для потреб промисловості, а експерт з НТЦ «Укрводобезпека» вказала на важливість використання фільтрів, реагентів, очистку стоків та контроль за стоками. Позицію цих експертів узагальнив представник технологічної кампанії з Маріуполя, зауваживши "промисловцям слід щепетильно ставитись до продукції свого виробництва та викидам в навколишнє середовище".

Що ж безпосередньо до участі в співпраці з іншими зацікавленими сторонами, то експерти вказали на важливість інформування населення з боку виробників щодо впливу їх підприємств на довкілля та здоров'я людини, залучення неурядових організацій до виробничої кооперації у виробництві лічильників, а також «враховувати громадську думку та активніше реформуватися» (комунальне підприємство «Одесаводоканал»).

Завдання неурядових організацій більшість експертів окреслює питаннями інформування місцевого населення та лобіювання інтересів місцевих спільнот у водному секторі, включаючи здійснення тиску на органи місцевих рад з метою забезпечення питної води для мешканців своїх міст. НУО мають виконувати функцію пропагандиста бережливого ставлення пересічних громадян до водних ресурсів та інформатора міжнародної спільноти з метою отримання фінансування локальних проектів у водному секторі. Як зауважує представник екологічної громадськості з Одеси, НУО мають займатися «популяризацією і порівняльною характеристикою водних ресурсів, проводити заняття з правильного споживання води». А представник однієї з київських державних установ додав, що НУО мають залучатись до «виховання культури економного споживання води з дитячого віку».

За переконанням ряду опитаних, НУО мають приймати участь в контролі за якістю питної води та заходах щодо покращення її споживчих якостей. З погляду експерта з місцевих органів влади Одеси, неурядові організації мають проводити роз'яснювальну роботу з домовими комітетами та спільно контролювати функціональну справність систем водопостачання в житлових багатоповерхових будинках.

Шляхом широкої інформаційної кампанії та проведення просвітницьких акцій, за думкою експертів, НУО мають формувати громадську думку щодо ставлення до водних ресурсів, залучати населення до реформування системи водопостачання.

Завдання місцевого населення у співробітництві зацікавлених сторін щодо реформування водного сектору, можуть бути зведені до ресурсозберігаючої поведінки, підвищення громадянської свідомості у боротьбі за свою екологічну безпеку та своєчасної оплати водоспоживання. Зокрема, експерти наголошують на важливості «через депутатів впливати на виконавчу владу», «усвідомлювати свої права та обов'язки»; населенню час зрозуміти, що «за все слід платити, за добру воду — в особливості» ( київська екоНУО).

Окремі експерти вказали на важливість реалізації на побутовому рівні принципів екологічної безпеки, намагання жити «здоровіше», усвідомлювати свій виграш від споживання чистої води (виробник і представник державної установи із Севастополя).

6. Шляхи вирішення проблем водного сектору

За думкою переважної більшості учасників опитування для вирішення проблеми водопостачання і покращення якості питної води у містах України насамперед необхідна реалізація локальних проектів та програм з конкретних проблем водного сектору в межах окремих міст. Половина експертів вказали, що це може бути реформування централізованої системи водоочищення та водопостачання. Менше всього опитані згадували необхідність проведення у містах громадських слухань щодо вирішення найбільш невідкладних проблем водного сектору. Яким чином погляди експертів розподілилися по точкам опитування, показує слідуюча таблиця. Зауважимо, що на це запитання анкети відповіли всі респонденти, а сума відсотків перевищує цифру сто, оскільки експерти могли назвати три варіанти відповідей.

Крім наведених заходів, окремі експерти також наголосили на необхідності пошуку фінансових коштів для реалізації будь-яких програм у водному секторі, виокремили важливість технічної модернізації централізованих систем водоочищення та водопостачання, вказали на доцільність створення та реалізації загальнонаціональних програм. А за думкою представника комунального господарства з Одеси, необхідно «в перспективі відштовхуватись від думки населення».

Розподіл відповідей за точками опитування засвідчив, що київські експерти, у порівнянні з іншими учасниками опитування, акцентують увагу в першу чергу на вдосконаленні законодавчої бази, і навпаки, найбільш скептично ставляться до необхідності співпраці місцевої влади та бізнесу. В той же час, саме такого роду співпрацю високо оцінюють експерти з Одеси. Однозначно найбільшу підтримку реалізації локальних проектів з конкретних проблем водного господарства своїх міст виявили респонденти з Севастополя та Артемівська.

Серед різних груп експертів на необхідності реалізації конкретних проектів в межах міста наголосили в першу чергу представники місцевої влади (85%), тоді як респонденти від уповноважених державних органів виокремили важливість реформування централізованої системи водоочищення та водопостачання (56%).

З метою соціологічного виміру успішності вищезазначених заходів для позитивного вирішення існуючих проблем водного сектору своїх міст, респонденти мали оцінити рівень їх ефективності за чотирьохбальною шкалою, де 1 бал — дуже ефективні, а 4 бали — зовсім неефективні.

Як показують наведені результати, найбільш високо експерти оцінюють саме ті заходи, на необхідність яких вони вказали в попередньому запитанні. Звертає на себе увагу і той факт, що переважна більшість експертів найнижче оцінила ефективність проведення в своїх містах акцій соціального протесту з екологічними вимогами.

З точки зору соціального досвіду окремих експертів, найбільш ефективним засобом є залучення до вирішення проблем водного сектору висококваліфікованих фахівців, наявність реальних фінансових ресурсів, без яких навіть найкращі програми і проекти залишаються лише деклараціями намірів. З точки зору експерта від управління комунального господарства м.Києва, найбільш ефективним є створення спільних з іноземними інвесторами проектів, створення науково-дослідних міжнародних центрів. Експерт з числа виробників наголосив на ефективності залучення до вирішення проблем міського водного господарства депутатського корпусу.

Дослідження виявило наявність суперечливого ставлення окремих експертів щодо місця населення в проведенні екологічних експертиз у водному секторі. Зокрема, за думкою експерта з Держбуду України, всю інформацію таких експертиз слід доводити до місцевого населення, тоді як респондент з Одеської академії будівництва і архітектури вважає, що незалежні екологічні експертизи є ефективними без залучення населення.

Серед можливих шляхів звернення уваги українського суспільства до проблем реформування водного сектору експерти називають насамперед покращення загальної економічної ситуації в країні та збільшення державних витрат на забезпечення безпеки водного сектору. Менше всього учасники опитування оцінюють таку можливість як більш активне залучення пересічних громадян до акцій недержавних організацій. Щоправда, подібну точку зору не підтримує більшість експертів з числа представників екоНУО та екологічної громадськості. Лише один експерт з Севастополя виявився цілковитим скептиком і визнав, що привернути суспільну увагу до цієї проблеми ніяк неможливо.

Загальну картину уявлень експертів щодо шляхів звернення уваги українського суспільства до реформування міського водного господарства дозволяє простежити слідуюча таблиця. Нагадаємо, що респонденти мали змогу дати до трьох варіантів відповідей, а тому сума відсотків перевищує цифру сто. Дані наведені у ранжованому порядку.

Експерти з Одеси менше всіх інших респондентів вважають, що екологізація економічної політики дозволить привернути суспільну увагу до проблем водного господарства. Жодний опитаний в Артемівську не вказав на активізацію залучення населення до акцій НУО. Цілком можливо, що цей результат є не стільки наслідком скептичного ставлення до можливостей третього сектору, скільки визнання того факту, що лише зусиль НУО буде недостатньо і потрібна відповідна потужна державна підтримка. На користь цієї гіпотези говорить той факт, що саме в цьому місті діяльність екоНУО є доволі помітним явищем суспільного життя. Зокрема, в Артемівську вже мали місце громадські слухання з екологічної тематики.

Окремі експерти висловлювали також інші пропозиції, серед яких можна виділити: приватизацію водоканалу, виведення водного господарства із комунальної системи, зменшення бюджетних видатків і пошук нових фінансових ресурсів; надати споживачам води важелі впливу на вирішення задач водного сектору.

7. Інформованість про регламентуючі документи

Більшості учасників опитування (61%) нічого невідомо про консультативну зустріч міністрів з питань водного господарства та інвестицій в ННД, яка відбулась минулого року в Алма-Аті. Менше третини (28%) респондентів мали з цього приводу лише загальну інформацію і тільки 11 відсотків були детально інформовані.

Гірше всього інформовані про Алма-Атинську зустріч експерти з Маріуполя та Артемівська, де жоден з опитаних не мав детальної інформації. З урахуванням статусу столиці та комунікативних можливостей, найбільша частка інформованих припадає саме на Київ.

Звертає на себе увагу той факт, що серед різних соціально-професійних груп експертів, гірше за інших поінформованими виявились представники виробництва та бізнесу (75% нічого невідомо). Але і більшість експертів з державного сектору (68—69%) також не мали ніякої інформації про цю зустріч. І навпаки, краще за інших виявили поінформованість з цього питання опитані науковці.

Основними джерелами інформації, з яких експерти отримали інформацію про консультативну зустріч є екологічні НУО (48%) та професійні, службові джерела інформації (39%). Майже чверть інформованих про Алма-Атинську зустріч назвали в якості інформаційного джерела засоби масової інформації і лише 6 відсотків вказали на міжособисту комунікацію (знайомі, колеги по роботі). Звертає на себе увагу розбіжність в основних каналах інформування по точкам опитування.

Зокрема, екоНУО є однозначно головними інформаторами для експертів Києва (71%) та Севастополя (57%). Але водночас, цей канал інформування не назвав жоден експерт з Одеси і Маріуполя. Саме в Одесі, а також і в Артемівську основне джерело інформації про Алма-Атинську зустріч були професійні та службові канали.

В чому ж полягають головні завдання прийнятих на Алма-Атинській зустрічі документів з питань водного господарства? Відразу ж зауважимо, що на це запитання змогла дати відповідь лише третина всіх учасників опитування. Крім того, чимало відповідей носить загальний характер, без деталізації власне головних завдань («покращення якості питної води», «з деталями не ознайомлений», «бережливе ставлення до природних ресурсів»).

Окремі опитані скептично оцінили результати цієї зустрічі, вказали на декларативний характер прийнятих документів: «чисто декларативні документи, відсутня конкретика, нам потрібно самостійно вирішувати питання водного сектору» (науковець з Києва); «не вважаю прийняті там рішення дієвими, головні завдання не запам'ятались» (науковець з Києва).

Головні завдання експерти визначили як: дотримання збалансованого економічного розвитку у водному господарстві, екологізація системи водокористування, створення програми щодо збереження екологічного балансу; об'єднання зусиль ННД в розробці загальних критеріїв та підходів до вирішення найважливіших проблем водного господарства; уніфікація законодавства і політики ННД у водному секторі з відповідними стандартами країн Західної Європи; визнання води в якості кінцевого продукту, який вимагає уваги і бережливого ставлення.

Майже половина всіх учасників опитування (48%) відмітили, що мають детальну інформацію про законодавчі акти, які регламентують роботу у водному секторі України. В свою чергу, 41 відсоток респондентів має лише загальну інформацію, а решта взагалі є непоінформованою. Краще за інших поінформованими виявились експерти з Києва та Одеси, гірше з Маріуполя та Артемівська.

Що ж до статусу експертів, то тут гірше за інших поінформованими виявились опитані експерти від екоНУО, бізнесу та громадськості. Слід зауважити, що незначний рівень інформованості опитаних «зелених» поєднується з помітним місцем екоНУО серед різних джерел отримання інформації про державні рішення у водному секторі.

Головним джерелом отримання про державні рішення у водному секторі України для більшості учасників опитування (76%) виявились професійні, службові джерела. На другій позиції опинились засоби масової інформації та екоНУО (відповідно 30% і 24%). Зауважимо, що саме організації «зелених» виявилися другим за потужністю інформатором для експертів з Артемівська та Севастополя, і навпаки, їх не згадав в такому амплуа жоден експерт з Маріуполя. Менше всього респонденти отримували такого роду інформації під час міжособистого спілкування (17%) та з Інтернету (4%). Інформацію через «глобальну павутину» отримували експерти в Одесі, Артемівську та Севастополі.

Знов-таки, приблизно половина всіх експертів (52%) мають детальну інформацію про програми місцевої влади щодо вирішення проблем водного господарства свого міста. Трохи менше виявилось малопоінформованих (41%) та 8 відсоткам респондентів нічого невідомо. Узагальнений показник інформованості по точкам опитування є в цілому однаковий. Певний виняток становить Артемівськ, в якому лише кожний п'ятий експерт був детально інформований про місцеві програми вирішення проблем водного господарства міста.

8. Розуміння мети реформування водного господарства України

Звертає на себе увагу той факт, що всі учасники опитування дали відповідь на це запитання анкети, і переважна більшість експертів намагалась уникнути загальних фраз і конкретизувати свої точки зору. Основні підходи експертів до розуміння мети реформування водного господарства України можна розподіли на слідуючі п'ять груп:

По-перше, виконання існуючих регламентуючих документів, зокрема виконання органами влади Закону України про забезпечення санітарного та епідеміологічного добробуту населення; Закону про питну воду, ініційований Комітетом з екологічної політики Верховної Ради і який буде прийнятий на сесії виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; приведення вітчизняних екологічних та економічних нормативів до європейського зразка.

По-друге, досягнення якісного водопостачання і бережливого ставлення до витрат якісної питної води; визнання води в якості продукту харчування; створення відповідної національної програми дій.

По-третє, екологізація економіки та державної економічної політики («етична по відношенню до людини економіка, що означає екологічно чисту та рентабельну економіку»); ведення збалансованого господарювання у водному секторі та річках України; модернізація застарілого, екологічно небезпечного устаткування та інженерних мереж; зміна структури керування водним сектором, зокрема розширення права експлуатаційних організацій вносити пропозиції і вирішувати питання щодо реалізації інвестиційних проектів.

По-четверте, вкладання фінансових коштів у реформу з метою покращення якості води, доведення устаткування до міжнародних стандартів водоочистки; відродження комунального господарства, проведення реконструкції водного господарства («підняти з колін»), залучення інвесторів з метою реорганізації всієї водопровідної системи, що дозволить дотримуватись нових вимог до якості питної води; будувати тарифну політику таким чином, щоб вона дозволяла вирішувати питання капітального будівництва та реконструкції.

По-п'яте, підвищення екологічної безпеки повсякденного життя населення України («щоб дати можливість нашим онукам жити на цій землі», «напоїти людей чистою, доброю водою, яка б гарантувала їх екологічну безпеку», «перешкода на шляху вимирання українців»), виховання бережливого ставлення до природних багатств («захист екології», «поєднати потреби суспільства з природними можливостями»), збереження екологічного балансу та покращення здоров'я нації.

9. Головні висновки

Проведене опитування експертів дозволяє зробити слідуючі головні висновки.

Рівень інформованості жителів своїх міст щодо якості споживаємої питної води експерти оцінюють в цілому як недостатній. Майже половина учасників опитування дотримуються тієї точки зору, що пересічні городяни скоріше недостатньо інформованості щодо якості питної води, яку вони споживають. Що ж до каналів інформування самих експертів з цього питання, то тут в цілому лідирують засоби масової інформації, які значно випереджають інші інформаційні канали.

Серед всіх учасників опитування більшість вказала в різній мірі на незадовільний якісний стан водопровідної питної води за місцем свого проживання. Якщо говорити про окремі міста, то тут найгірша ситуація зафіксована в Маріуполі, де без малого половина експертів схиляються до тієї думки, що смакові якості води в цьому місті є зовсім незадовільними.

Більшість опитаних вважають, що проблему отримання якісної питної води з централізованого водопроводу можливо вирішити передусім у разі комплексного підходу, тобто шляхом реформування централізованої системи питного водопостачання. Серед поточних заходів покращення якості питної води, експерти відокремили в першу чергу використання побутового водоочисного пристрою, а також доочистку питної води за місцем проживання силами створеного товариства споживачів води з виплатою членських внесків.

Головною перегородою на шляху міжсекторіального співробітництва експерти називають відсутність зацікавленості відповідних державних структур в економії води, а також відсутність у місцевих бюджетах необхідних для реформування водного сектору коштів.

З точки зору експертів, уповноважені державні органи мають сприяти вирішенню питань законодавчого і нормативного забезпечення процесу реформування водного сектору; надавати фінансову підтримку реалізації даного процесу; виконувати функцію координатора співпраці між різними секторами суспільства; в руслі виконання положень Оргуської конвенції уповноважені державні органи мають бути відкритими, здійснювати обмін інформацією між міністерствами та відомствами, проводити загальний моніторинг якості води, повний збір інформації з метою визначення вузлових проблем та своєчасно надавати достовірну інформацію громадським організаціям та ЗМІ.

Більшості учасників опитування нічого невідомо про консультативну зустріч міністрів з питань водного господарства та інвестицій в ННД, яка відбулась минулого року в Алма-Аті. Лише без малого половина експертів відмітила, що має детальну інформацію про законодавчі акти, які регламентують роботу у водному секторі України.

Експерти виявили різні погляди щодо мети реформування водного господарства України, які репрезентують слідуючі думки: обов'язкове виконання всіма соціальними суб'єктами чинних регламентуючих документів в даній сфері; досягнення якісного водопостачання і бережливого ставлення всіх споживачів до витрат якісної питної води; екологізація економіки та державної економічної політики; вкладання фінансових коштів у реформу з метою покращення якості води, доведення устаткування до міжнародних стандартів водоочистки; відродження комунального господарства, проведення реконструкції водного господарства, а також підвищення екологічної безпеки повсякденного життя мешканців України.