Хто і чому стереже ключі від інформації?
У 1946 році Генеральна Асамблея ООН прийняла одну із своїх найперших резолюцій. В ній стверджувалося: «Свобода інформації є фундаментальним правом людини і …критерієм для всіх свобод, яким присвячено Організацію Об’єднаних Націй». Нині діючий доповідач ООН щодо свободи думки і висловлювання Абід Гусейн вважає: «Свобода буде позбавлена всієї своєї ефективності, якщо люди не мають доступу до інформації, що є основою демократичного способу життя. Тенденція приховувати інформацію від людей без належної мети повинна бути жорстко зупинена».
Але для українського суспільства, яке виростає з «сталінської шинелі» все ще непохитною видається радянська звичка засекречувати від громадськості усе і вся, у тому числі інформацію про стан довкілля та його вплив на наше з вами здоров’я. Така інформація безпосередньо стосується кожної людини, незалежно від громадянської активності та політичної позиції. Кожен з нас має у цьому сенсі конституційні права і засоби їхнього забезпечення. Якщо ж громадяни та громадські організації не мають адекватної інформації про те, що влада робить у цій сфері, вони позбавляються змоги повною мірою користуватися своїми правами.
З усіх міжнародних правових документів, на яких стоїть підпис високопосадовців України, найбільше значення для громадських екологічних організацій має Оргуська Конвенція — «Про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля». Україна однією з перших в Європі — ще у 1999 році — ратифікувала цю Конвенцію. Втім досі не можна вважати, що органи влади в нашій країні готові дотримуватися її норм. Якщо державні мужі у законодавчій, виконавчій та судовій владі України і чули щось про них, то їхнє ставлення до Оргуської конвенції приблизно таке ж відповідальне, як у персонажів незабутніх Ільфа та Петрова — до одіозної «сухарьовської конвенції». Таке враження, що ніхто в українських «верхах» досі не мав і не має намірів реально втілювати у своїй практиці дух і букву Оргусу. Ми є свідками того, як різними відомствами продукуються акти з протизаконними грифами «не для друку», наскільки непрозорим є використання бюджетів, скільки проблем існує в плані збору та доступу до інформації про реальний стан громадського здоров’я та його зв’язки із неякісними продуктами споживання, забрудненою водою, повітрям, з реальними наслідками Чорнобильської катастрофи...
В той же час одним з найперших обов'язків чиновників у країнах з демократичним традиціями є підготовка та поширення інформації для громадян. Їхня справа — розробити таку інформацію з усіх питань державного управління (зокрема і стану довкілля, і екологічної політики) та поширити усіма можливими способами — надати за інформаційними запитами, оприлюднити через бібліотеки, на офіційних сайтах, по телебаченню та радіо, у газетах, листівках, буклетах та на стендах. Така практика є нормою не лише Оргуської Конвенції, але і всієї системи державного управління в Європейському Союзі. Матеріальним наслідком такої політики є суттєво інша структура бюджетів — в них велика частка йде на діяльність зі збору, обробки та поширення інформації. Не потрібно просити дозволу чиновника для доступу до інформації. Фундаментальний принцип ЄС полягає у тому, що інформація є суспільним надбанням, тобто повинна належати людям. Вільне її розповсюдження є одним з інструментів демократичного управління у європейських країнах, до кола яких Україна начебто прагне приєднатися.
Звісно, для повноцінного втілення вимог Оргуської конвенції в Україні треба внести зміни в десятки законів, в сотні підзаконних актів, у тисячі посадових інструкцій, змінити практику правозастосування. Лише тоді запрацює механізм екологічної демократії. Та поки що не помітно в Україні такої великої роботи і невідомо коли вона розпочнеться. Невідомо навіть, чи задумувався хтось при ратифікації цієї Конвенції в Верховній Раді та Уряді України про те, що міжнародні зобов'язання доведеться виконувати. Але якщо практика недбалого моніторингу, безвідповідальної обробки інформації, дозованого та вибіркового оприлюднення відповідає інтересам певних посадовців, то вона напряму суперечить нашим інтересам. Більшість людей прагне бути компетентними у прийнятті рішень, знати про реальні екологічні ризики, які загрожують нашому здоров’ю та здоров’ю наших дітей.
Черговою спробою похитнути сумнозвісну практику засекречування та недбалого оприлюднення інформації про стан довкілля та його взаємозв’язки із станом нашого з вами здоров’я є нещодавно розпочата діяльність робочої групи українських природоохоронних та правозахисних організацій у проекті «Реалізація права на доступ до екологічної інформації». Проект підтримано Міжнародним Фондом «Відродження». На національному рівні в проекті співпрацює Всеукраїнська екологічна громадська організація «МАМА-86». Підтримують цей проект і на регіональних рівнях, зокрема на рівні Івано-Франківської області працює Яремчанська міська екологічна громадська організація «МАМА-86-Яремче».
У рамках проекту планується дослідити можливості доступу до екологічної інформації на центральному та на регіональному рівнях. Таке дослідження буде поєднано з активними діями, спрямованими на припинення незаконної практики обмеження доступу до екологічної інформації, з поданням пропозицій для налагодження механізмів такого доступу, а також — з інформаційно-освітніми заходами для громадськості. У випадку порушення прав громадян на доступ до екологічної інформації планується створити прецеденти судового оскарження таких порушень. У цьому сенсі учасники проекту матимуть змогу отримати консультативну допомогу фахового адвоката Вячеслава Якубенка.
Діяльність, спрямовану на виконання положень Оргуської конвенції, зокрема щодо доступу до інформації, ми розглядаємо, як важливу складову прозорості дій влади та покращення якості прийнятих нею рішень. Вона також повинна стати чинником загальної демократизації суспільства та захисту нашого конституційного права на доступ до інформації про стан довкілля.
Ми переконані — чиновники, що ревно охороняють службові таємниці, дбають про захист інформації, буцімто переймаючись нашим з вами спокоєм, досить часто створюють сприятливе середовище для корупції та безвідповідальності, а отже — діють не в інтересах громадян. Натомість ключі доступу до інформації одночасно є ключами до ефективної демократії.
Представник проекту «Реалізація права на доступ до екологічної інформації» від ВЕГО «МАМА-86» — Анна Іващенко. Представник проекту «Реалізація права на доступ до екологічної інформації» у Івано-Франківській області Вікторія Новак.
