Незважаючи на давні власні плани щодо відвідин Мезинського національного парку, моя поїздка туди реалізувалася нещодавно завдяки прес-туру «Заповідна природа — гордість України», організованого у рамках проекту ЄС «Додаткова підтримка Міністерства екології та природних ресурсів України у впровадженні Секторальної бюджетної підтримки».

Наша поїздка була одноденною, і враховуючи час на переїзд з Києва і назад, у Мезинському парку ми пробули буквально кілька годин. Але і з першого погляду ми встигли закохатися у цю місцину і закріпитися в думці, що варто сюди повернутися.

Мезинський національний парк — це данина величі, неосяжності, різноманітності і геніальності природи. Саме в таких, як тут, не зіпсованих цивілізацією місцях, приходить розуміння того, що ми — не повелителі природи, а лише її невеличка частина, що має жити з нею в злагоді.

Навіщо створюють національні парки?

Мезинський парк — один із 48 національних парків, що створені на сьогоднішній день в Україні. Національні парки є природоохоронними установами, основним завданням яких є збереження природи. Але зберегти природу можна лише при наявності екологічної свідомості місцевого населення та відвідувачів парку. Тому другим, не менш важливим завданням національного парку є освітня та просвітницька діяльність природоохоронного напряму. Під час відвідин національних парків можна дізнатися багато цікавих фактів про оточуючу нас природу, ознайомитися з місцевою історією та культурою. Тобто національні парки зберігають те, що найцінніше для людства — природну спадщину та пам’ять нашої землі.

Серед завдань, які ставить також перед собою Мезинський національний парк, — відновлення місцевих осередків художніх промислів — кераміки, ткацтва, народного малярства, підтримка місцевих підприємств-виробників екологічно чистих продуктів харчування.

Мезинський парк — перлина Чернігівського Полісся

Територія Мезинського національного парку — скарбниця історії та осередок біологічного різноманіття. Утворений у 2006 році, підпорядкований Міністерству екології та природних ресурсів України, він займає територію 31 тис. га у Коропському районі Чернігівської області. Територія парку представлена заплавою річки Десна (вона протікає у межах парку на довжині 53 км), безкрайніми луками, а також дубовими, липово-дубовими та грабово-дубовими лісами. На тутешній території також зростає кілька дубів-велетнів, вік найстарішого з яких — Цар-дуба — оцінюється у 800 років.

На території заплави Десни у межах національного парку знаходиться 17 озер-стариць, які утворилися внаслідок того, що річка Десна періодично змінює своє русло, і так, на місці меандрів (звивин) річки утворюються серповидні довгі озера, тобто ці озера — частини старого русла Десни. На території парку знаходиться найбільше лівобережне заплавне озеро басейну Десни — озеро Хотинь площею близько 50 га.

Говорячи про Десну на території парку, не можна не згадати паромні переправи. Їх на території парку збереглося три. Ці старовинні пароми працюють завдяки природній силі течії річки та паромщику, який направляє рух парому та розвертає його при прибутті на інший берег, стиковуючи його з дерев’яною пристанню. Паромна переправа тут є безкоштовною, і поза тим, що вона є привабливим об’єктом для туристів, які можуть спробувати себе у ролі паромщика, місцевим без неї не обійтись — у час косовиці, тут, наприклад, переправляють вози з сіном, запряжені кіньми.

Рослинний світ парку представлений 652-ма видами рослин, з них 17 занесені до Червоної книги України, 14 — відноситься до видів, рідкісних в межах даного регіону. До рідкісних видів, що тут зростають, зокрема відноситься плавун щитолистий — реліктований вид. На території парку мешкає 2089 видів тварин, першою за чисельністю групою тварин тут є комахи (1704 види), другою — птахи (218 видів), тож дану територію сміливо можна назвати ентомологічно-орнітологічним раєм. Окраса серед комах парку — жук-олень. Чисельність цього виду скорочується внаслідок лісогосподарської діяльності, при якій дерева не доживають свого природного віку. А саме таких старих дерев, що відмирають, потребує згадана комаха для свого існування. Серед птахів на території парку можна зустріти турухтана — рідкісного кулика. У період токування самці цих птахів мають настільки розмаїте забарвлення, що серед сотень птахів важко знайти двох подібних. На думку орнітологів, таке різноманіття мовчазних за своєю природою турухтанів допомагає їм відрізняти один одного під час «шлюбних церемоній».

Мезинський парк: від древніх часів до наших днів

Перша писемна згадка про село Мезин (місцеві говорять Мізин) датується 1551 р. Говорять, що назва села походить від імені татарина-феодала, мати якого була українкою. Він так полюбив ці деснянські береги, що оселився тут, і згодом ця місцевість отримала назву від його імені — Мізь.

Село Мезин набуло всесвітньовідомої слави завдяки знайденій на його території під час археологічних розкопок 1908–1961 рр. палеолітичної стоянки (18–15 ст. до н.е.) кроманьйонців — племені мисливців на мамонтів, які будували свої житла з їхніх кісток та шкур. Найбільш цінними тут були знахідки творів найдавнішого мистецтва — орнаментовані статуетки з бивня мамонта, меандрові браслети, перші ударні музичні інструменти.

Василь Куриленко (17.09.1930 – 16.03.2011 р.), місцевий краєзнавець, власними силами заснував у Мезині археологічний музей, що наразі перебуває у віданні національного парку. В роки студентства він, відвідуючи антропологічний музей, натрапив на натовп туристів біля експозиції з написом «Мезинська палеолітична стоянка» і тоді згадав, що в Мезині вона закидана сміттям. Враження від побаченого підштовхнуло його до вивчення історії рідного краю.

Життєвий шлях Куриленка є яскравим прикладом безкорисливої відданості професії та наполегливої працьовитості. Сам про свою долю він казав так: «Мені дуже хочеться писати картини на «довгих озерах» (старій Десні біля Свердловки), але я «захворів» археологією, яка забирає весь час, адже вона — матір історії».

Археологічний музей розташовано в приміщенні історичної будівлі XVIIІ ст., збудованої поміщиком Паливодою. За 33 роки археологічних розкопок на відстані до 9 км від музею було відкрито близько 60-ти пам’ятників археології, зібрано близько 50 тис. експонатів!

На території с. Вишеньки знаходиться пам’ятка архітектури — палац фельдмаршала Румянцева-Задунайського з XVIIІ ст., збудований з нагоди приїзду в Україну імператриці Катерини ІІ у 1786 році. Палац побудований у романтичному стилі, в його оздобленні переважають готичні та східні мотиви.

На Пузиревій горі, а скоріше пагорбі, на березі Десни у XIX ст. жив Мусій Пузир, талановитий ремісник, чиї гончарні вироби користувалися попитом не лише в Україні, а й за кордоном. На сьогоднішній день гора нічим не нагадує минуле — природа повернула свої права, а гора стала чудовим оглядовим майданчиком, звідки відкривається неймовірний краєвид на меандруючу Десну та її широку заплаву із озерами-старицями.

Місце, куди хочеться повернутися

Зважаючи на кількість цікавих місць, які варто побачити у парку, варто сюди приїздити, як мінімум, на 4 дні. Для туристів на території парку розроблені маршрути та екологічні стежки, що включають наймальовничіші куточки природи, пам’ятки архітектури, археологічні об’єкти. Є також можливість переночувати у комфортних кімнатах у рекреаційних пунктах парку, до речі, ціни тут приємно дивують.

Але якщо ви художник, є небезпека залишитися тут назавжди. Можливо, колись знайдеться така людина, яка реалізує тут мрію великого археолога і краєзнавця Куриленка —малювати тут все життя деснянські озера-стариці.

Тут можна цілими днями блукати лісовими стежками чи над плесами Десни, її заплав з численними озерами, милуватися найтаємничишими закутками природи, дивуючись її довершеності і досконалості. Адже тільки спілкування з первозданною природою здатне принести у наш внутрішній світ гармонію. Всі, починаючи від художників і закінчуючи великими мислителями , своє натхнення черпають з природи.

Доїхати до парку можна від Чернігова щоденними автобусами від центрального автовокзалу: «Київ-Свердловка», відправляється о 15.30 і їде до с. Свердловка, або «Чернігів-Новгород-Сіверський», відправляється кожні півгодини і зупиняється на повороті до с. Покошичі (звідти до с. Свердловка 13 км, тому у нагоді стане автостоп або замовлений у нацпарку транспорт).

Мезинський парк — частина Подесіння

У 2008 році науковці та громадські організації запропонували розширити мережу заповідних територій вздовж Десни (поряд з Мезинським національним парком наразі тут діють Деснянсько-Старогутський національний парк та Міжрічинський регіональний ландшафтний парк), і створити на незаповіданій частині заплави Десни національний природний парк «Подесіння».

Катерина БОРИСЕНКО