| Не только мусор |
 |
| Ірина Козлова |
| П'ятниця, 10 вересня 2010, 15:04 |
 В последнее время на страницах газет и журналов, по телевидению приходится часто слышать слова «экология», «экология города», «экология человека», «экологический дом», даже «экология души». И после изобилия свалившейся на тебя информации, ты забываешь значение слова, смысл его теряется, изменяется, выхолащивается.
|
| Минуле чи майбутнє? |
|
| Дарина Галатченко |
| Середа, 23 червня 2010, 15:03 |
 Після повернення з харківських слухань мені був потрібний деякий час, щоби прийти до тями. Надмір вражень, емоцій і відчуття, ніби там, в Харкові, поруч зі мною відбувалось щось вкрай важливе. У вихорі думок, що з калейдоскопічною швидкістю проносились в голові, виринала картинка: люди, що стояли під районною радою. Спостерігаючи за вчительками, які віддавали свої голоси за вирубку лісу, нехтуючи майбутнім своїх і чужих дітей, за яких вони, як би там не було, але несуть відповідальність, до горла раз за разом підкочувався клубок. Відраза? Ненависть? Гнів? Ні, не це. Пам’ятаючи біблійну істину, не один раз підтверджену на власній практиці, я думала про те, що неможливо засуджувати цих людей, більшість з яких пригнав за ламаний гріш віддати свою душу липкий огидний страх — що буде, якщо ослухаюсь? Що буде, якщо не піду? Що буде, якщо проголосую не так? Той самий страх, що змушує мовчати, коли серед ночі твоїх сусідів забирає «чорний воронок». І той самий страх, який шістдесят років потому, як з твоєї домівки забрали останній буряк від пухнучої з голоду родини, тобі забороняє розповісти про це. І хоча, здається, пройшли вже роки , і можна би було вже нарешті перестати боятися і почати жити — страх диктує своє. Закодований на плівці генетичної пам’яті українців, росіян, білорусів, він і досі є головним орієнтиром у житті багатьох. «Спрячь газетку, хочеш чтобы с завода поперли?», «Ну да, позвонили сказали, чтобы все были, а то…». А що — а то?.. Ті, хто 19 червня за наказом «Старшого Брата» підняли свою руку з мандатами за знищення лісу, і досі живуть з тим огидним липким страхом всередині. Правда, у декого він набув форми байдужості, сомнамбулічної млявості, яка не потребує від світу ніц, окрім задоволення елементарних споживацьких потреб.
|
| 26/04/86 |
|
| Андрій Глазовий |
| П'ятниця, 07 травня 2010, 11:47 |
|
 Года Господня 95-го на острове Патмос была написана Книга. Ее называют по-разному: «Откровение святого Иоанна», «Книга Страшного Суда». «Апокалипсис». Ее автор, Иоанн Богослов, жил во времена жуткие - в Римской Империи, забытым владением которой был остров, царствовал параноидально жестокий цезарь Нерон. В час смуты и безумий написал Иоанн свою загадочную и поразительную Книгу Страшного Суда...
|
| Чи побачать мої онуки снігура? |
|
| Ганна Голубовська-Онісімова |
| Вівторок, 29 грудня 2009, 21:06 |
|
 Україна вже давно живе за рахунок майбутніх поколінь. Ідеться не тільки і не стільки про карколомні темпи зростання зовнішнього боргу. Насамперед ми заборгували нашим дітям і онукам чисту воду, плодючі землі, повітря, яким можна дихати без остраху, багатство тваринного і рослинного світу, яке зникає з нашого щоденного життя.
|
| Что делать? |
|
| Ганна Голубовська-Онісімова |
| Четвер, 26 листопада 2009, 14:17 |
|
Что делать русскоязычным патриотам в Украине? Особенно, если бедняжки умеют считать? Вот, например, некоторые высчитали, что Россия произошла из Украины, т.е. Киевской Руси, и, типа, кто здесь Мама?
Моя дочь пока не совсем понимает суть происходящего, по малости лет. Но — инстинктивно изучает японский. Я так поняла эту непостижимую страсть — если русский таки-да станет первым государственным в Украине, то она хотя бы в Японии сможет изучать феномен молодых наций, унаследовавших письменность от более древних государств (тут должна быть подсказка про Китай). Ни фига себе перспектива! ...:-)))
|
|
|
Блоги