У вересні 2010 року інформаційний простір Києва наповнився повідомленнями про скандал навколо експериментальних випробувань сміттєспалювальної установки МПК-400, які проходять на території депо Південно-Західної залізниці на вулиці Уманській. За допомогою цієї установки планується щорічно знищувати близько 3 тис. тонн сміття, залізниці зібраного на територіях та в пасажирських потягах залізниці. За планами керівництва ПЗЗ, після експериментальних випробувань буде ухвалене рішення щодо роботи МПК-400 на постійній основі.

13 вересня прес-служба ПЗЗ повідомила, що дозвіл на роботу сміттєспалювальної установки МПК-400 СЕС надала іще 31 березня 2010 року, а за словами начальника ПЗЗ, установка цілком нешкідлива — нібито дим не виходить назовні, а залишається в печі.

Конфлікт інтересів

Проти експериментальних випробувань та подальшої роботи сміттєспалювальної установки на вулиці Уманській активно виступають жителі довколишніх будинків. До протесту місцевих жителів підключився ректорат НТУ «Київський політехнічний інститут», чиї корпуси розташовані поруч зі сміттєспалювальною установкою, екологи (Володимир Борейко, ВЕГО «МАМА-86»,), народний депутат України Л.Ю. Горобець, ряд засобів масової інформації (газети «Сьогодні», «День» тощо).

Приводом для протесту та занепокоєння є те, що установка розташована у безпосередній близькості до житлових будинків — 182 м (вул. Борщагівська, 16) та 226 м (вул. Борщагівська, 46). Водночас, згідно з Державними санітарними правилами, затвердженими Наказом Міністерства охорони здоров’я України №173 від 19.06.1996, для санітарно-технічних споруд та установок комунального призначення (сміттєспалювальні та сміттєпереробні заводи) передбачено встановлення санітарно-захисної зони розміром 500 м (Клас ІІ).

Крім того, шкідливі викиди від роботи сміттєспалювальної установки обраховані окремо від впливу інших негативних факторів у цьому районі (Політех, Шулявка, Солом’янка ). Так, згідно з Протоколом державної санітарно-епідеміологічної експертизи ДУ «Інститут гігієни та медичної екології імені А.М. Марзєєва АМН України», вони в межах гранично допустимої концентрації (ГДК), але за даними Центральної геофізичної обсерваторії, норми ГДК шкідливих викидів у цьому районі вже перевищено в рази.

Принцип перестороги повинен діяти

Ініціатори запуску в експлуатацію сміттєспалювальної установки на вулиці. Уманській повідомили, що «сміття в установці згоряє при температурі 1200 ^°С, а гази, що виділяються під час горіння, проходять 7 ступенів очистки».У якості позитивного прикладу ефективної роботи вищезазначеної установки вони посилаються на роботу аналогічної установки на станції «Харків-Пасажирський», що функціонує вже рік.

Однак слід відзначити, що в Харкові перед спалюванням сміття проходить сортування — папір та картон пресують та здають на макулатуру, пластик та скло подрібнюють у спеціальних камерах та відправляють на утилізацію. Таким чином, з маси сміття вилучають одну третину у якості вторинної сировини, в тому числі пластик, спалювання якого є особливо небезпечним. При спалюванні сміття газоподібні викиди проходять 5 ступенів очистки, після чого — каталітичне допалювання та обробку вапном для нейтралізації органічних залишків.

Нагадаємо, що спалювання побутового сміття, насиченого полімерними відходами — дуже небезпечне. При ньому виділяються так звані діоксини — велика група хлорованих вуглеводнів. Вони є дуже стійкими сполуками з тривалим часом напіврозпаду. Діоксини легко розчиняються жирами і мають здатність до біоакумуляції, тобто до накопичення в організмі. Усі діоксини є високотоксичними, а «лідер» цієї групи — 2,3,7,8-тетрахлордибензо-p-діоксин — за токсичністю переважає такі отрути як синильна кислота, стрихнін, кураре, поступаючись лише ботулічним, правцевим та дифтерійним токсинам. Тому за ступенем впливу на організм людей та тварин діоксини занесені до переліку стійких органічних забруднювачів (СОЗ).

Ми не можемо бути впевненими, що навіть при спалюванні відсортованого побутового сміття з використанням різного ступеня очищення викидів на «кінці труби» не з’являться діоксини, оскільки, на жаль, до цього часу в Україні не існує жодної діючої стандартизованої лабораторії, в якій можна зробити аналізи викидів на вміст діоксинів (про роботу масштабно проанонсованого центру «Діоксин» громадськості нічого не відомо). Тому по відношенню до відходів спалювання повинен діяти принцип перестороги, в основі якого лежить твердження: «Кілограм лікування не замінить грама профілактики».

Наступні кроки

ВЕГО «МАМА-86» послідовно обстоює неприйнятність використання сміттєспалювальних станцій та установок (особливо мобільних), екологічна безпечність яких викликає щонайменші сумніви. Ми пропонуємо усім небайдужим слідувати наступному алгоритму дій:

1. Вимагати оскарження попередньої експертизи сміттєспалювальної установки МПК-400, розташованої в м. Києві на вулиці Уманській, та домагатися проведення додаткової експертизи.
2. Надсилати тематичні запити до відповідних структур, організацій, установ.
3. Вимагати проведення громадських слухань.
4. Постійно висвітлювати подальший хід подій щодо цієї сміттєспалювальної установки у засобах масової інформації.
5. Захистити своє право на безпечне життя!

Ольга Цигульова, керівник напрямку «Хімічна безпека» ВЕГО «МАМА-86»