18 травня 2016 року в інформаційному агентстві «Укрінформ» відбулась прес-конференція на тему «Реформування природоохоронного врядування в Україні».

В рамках прес-конференції громадські організації представили експертний погляд на реформування засад природоохоронного (екологічного) врядування, а також на подальший розвиток діалогу з громадськістю.

Відкриваючи прес-конференцію, Анна Голубовська-Онісімова, голова Координаційної Ради ВЕГО «МАМА-86» звернула увагу присутніх на те, що значне занепокоєння природоохоронних організацій викликає той факт, що після зміни уряду досі не оприлюднена програма щодо реформування природоохоронної справи. Водночас в Україні давно назріла нагальна потреба у стратегічній реформі системи екологічного врядування. Анна Голубовська-Онісімова наголосила, що суть стратегічної реформи системи природоохоронного врядування в Україні зараз — в прийнятті сучасної екологічної політики та укріпленні інституційної спроможності в умовах, коли ця система, фактично, знаходиться на межі знищення і потребує повного перезавантаження.

Глава 6 «Навколишнє середовище» Угоди про асоціацію «Україна-ЄС», Стаття 365 містить зобов’язання розвитку всеосяжної стратегії у сфері навколишнього середовища, яка включатиме заплановані інституційні реформи (з визначеними термінами) для забезпечення виконання і впровадження природоохоронного законодавства; розподіл повноважень природоохоронних органів на національному, регіональному та місцевому рівнях; процедури прийняття рішень та їх виконання; процедури сприяння інтеграції̈ природоохоронної політики в інші сфери політики держави; визначення необхідних людських і фінансових ресурсів та механізм їх перегляду.

Володимир Білоконь, експерт з екологічної політики ВЕГО «МАМА-86» зазначив, що стратегічними взаємопов’язаними документами, на яких має базуватися сучасна екологічна політика в Україні, є «Основні засади (стратегія) державної екологічної політики України на період до 2020 року» та Національний план дій (НПД) на той самий період. Після прийняття Стратегії наприкінці 2010 року, відбулися дві значущі події — Революція Гідності і підписання Угоди про асоціацію з ЄС, що разом з п’ятьма роками досвіду впровадження вимагають відповідної ревізії Стратегії. Однак, оновлена редакція Стратегії, що також передбачає подовження її чинності до 2030 року, досі не розглянута Верховною Радою, а проект другого етапу НПД (2016–2020 рр.) досі не розглянуто Кабінетом Міністрів попри те, що обидва документи пройшли процедури попередніх погоджень органами виконавчої влади. Нажаль, сьогодні процес реформування у природоохоронній сфері зупинився.

Сергій Курикін, експерт з державного природоохоронного управління ВЕГО «МАМА-86» наголосив, що сьогодні насамперед необхідно зміцнити роль Мінприроди, яке є наріжним каменем у всій системі державного управління у природоохоронній сфері.

Реформа у напрямку зміцнення ролі Мінприроди у системі інтегрованого екологічного управління передбачає, що до сфери координації Мінприроди мають бути передані Державне агентство лісових ресурсів, Державна служба геодезії, картографії та кадастру, новостворене Державне агентство заповідної справи, виведена зі складу МВС і реорганізована на ЦОВВ Державна гідрометеорологічна служба. Держекоінспекція має бути перетворена на Державну Агенцію охорони довкілля у сфері координації Мінприроди із збереженням функцій і повноважень Держекоінспекції, які доповнюються відповідними функціями контролю і повноваженнями в сферах рибоохорони та лісового господарства. Територіальні органи Агенції — обласні Агенції охорони довкілля, створюються на основі територіальних органів Держекоінспекції із передачею частини функцій і штатних одиниць існуючих профільних Департаментів ОДА. На Агенцію та її територіальні органи мають покладатися, зокрема, функції моніторингу довкілля, державної екологічної експертизи та координація реалізації завдань державної екологічної політики на регіональному та місцевому рівнях. Ефективна природоохоронна діяльність передбачає інтенсивний міжсекторальний і міжвідомчий процес взаємодії. Для координації взаємодії між усіма ланками у цій сфері доцільно створити посаду профільного Віце-прем’єр-міністра з питань сталого розвитку, що цілком відповідає європейській практиці. А для забезпечення нагляду за дотриманням Статті 50 Конституції, захисту та запобігання випадкам порушення екологічних прав громадян варто ввести інститут екологічного обмудсмена.

Сергій Шапаренко,Голова Ради Екологічної групи «Печеніги», головний редактор доповіді з громадської оцінки екологічної політики в 2014 році повідомив, що в 2015–2016 рр. громадськими експертами був виконаний аналіз заінтересованих сторін. Висновки свідчать про фактичну відсутність декларованого партнерства між ними щодо природоохоронної діяльності. Органи державної влади та місцевого самоврядування лобіюють інтереси фінансово-промислових груп, а місцеві громади свої інтереси можуть бачити як в збереженні довкілля, так і навпаки — у надмірній експлуатації природи. Екологічні протести, які відбувалися в останні роки, мали на меті відновлення комфортності довкілля певних населених пунктів (проти забудови місць відпочинку, забруднення, зміни гідрологічного режиму тощо)

або збереження місць спільного природокористування і, фактично, були реакцією на відсутність адекватних дій з боку держави проти незаконного використання природних ресурсів. Відсутність реальних змін, практика несправедливих рішень органів влади та місцевого самоврядування всіх рівнів, все частіше змушують громадян самостійно вирішувати проблеми, які ігнорує або створює влада. Ці рішення інколи приймають форми самосуду. Таке реагування громадськості є прямим наслідком імітації державою діалогу з громадянським суспільством, зокрема щодо вирішення нагальних екологічних проблем. В результаті, природоохоронна сфера належить до найбільш вибухонебезпечних у стосунках держави і громадян. Зниження цієї соціальної напруги можливе тільки за умов встановлення дійсного діалогу між владою та громадськістю.

Відповідаючи на запитання журналістів, Анна Голубовська-Онісімова зазначила, що спостерігаються також певні позитивні кроки у напрямку євроінтеграційних процесів у природоохоронній сфері, зокрема, щодо розкриття суспільно важливої інформації, прозорості держзакупівель, відкритості конкурсів на заміщення керівних посад у НПП та інших заповідних установах, також напрацьовані проекти євроінтеграційних законів. Однак, вона підкреслила, що поки що громадські організації не відчувають принципових змін у підходах до природоохоронної справи з боку нового уряду. У цій ситуації природоохоронні неурядові організації мають об’єднати свої зусилля, щоб нарешті повернути сферу охорони довкілля на курс реформ. Міністерство екології та природних ресурсів має продемонструвати політичну волю до налагодження системного діалогу з інститутами громадянського суспільства для залучення їх до природоохоронного врядування в Україні.

Додатки:

• Терміни та визначення вживані у сфері природоохоронного врядування
• Пропозиції щодо пріоритетів реформування природоохоронного (екологічного) врядування в Україні
• В. Білоконь. Державна екологічна політика: стан справ та перспективи
• С. Курикін. Система державного природоохоронного управління: підходи до реформування
• С. Шапаренко. Коли влада не чує громадськість
• Відеозапис прес-нонференції

Фотографії прес-конференції дивіться тут.