Сучасні текстильні матеріали та вироби з точки зору безпеки їх впливу на здоров’я населення, особливо дитячого, необхідно розглядати як продукт потенційної негативної дії комплексу хімічних речовин, виходячи з природи сировини, особливостей технологічних процесів їхнього виробництва, а також ступеня забруднення середовища, в якому вирощується сировина.

У  виробничому процесі на багатьох стадіях використовується  вода та хімічні препарати. По-перше, при вирощуванні сировини застосовуються мінеральні добрива та засоби боротьби зі шкідниками, які можуть накопичуватися в волокнах, що призводить до потрапляння шкідливих речовин в кінцеву продукцію. По-друге, під час виробництва тканин волокна та саму тканину очищують декілька разів. Різноманітні  хімічні речовини додають для того, щоб пофарбувати та зберегти колір, надати виробу певної форми тощо.

Тому текстильні матеріали і сировина можуть бути джерелом негативної дії комплексу хімічних речовин різних за призначенням, класом небезпечності, біологічними ефектами. Зважаючи на те, що людина має безпосередній контакт з текстильними матеріалами та виробами з дня свого народження, а міграція хімічних забруднювачів з них діє  на організм безперервно протягом всього життя, питання безпечності таких виробів на сьогодні є особливо важливим.

Слід зазначити, що навіть натуральний матеріал може бути настільки ж екологічно  ворожим, як і синтетичний, і викликати, особливо у малечі, різні шкірні реакції - від легкого лущення та почервоніння до мокнучих висипань і нестерпного свербежу.

ВИРОЩУВАННЯ СИРОВИНИ: НОВІ ПІДХОДИ

Технічний прогрес приніс людству не тільки матеріальний добробут, але й обумовив постійно зростаюче техногенне навантаження на біосферу – ґрунти, повітря, водойми, ріки та живі організми. Сільське господарство розвивається, активно використовуючи досягнення різних галузей науки та техніки. Одним з основних факторів, що призводить до все більшої деградації природного середовища, є хімізація сільського господарства. Внесення високих доз мінеральних добрив, численні обробки хімічними засобами захисту рослин, в багатьох випадках з порушенням технології їх застосування, інтенсивна розробка ґрунту та глибоке орання призвели до порушення саморегуляції в природі, послаблення захисних сил рослин, тварин та людини.

Сучасний етап розвитку сільського господарства потребує зниження антропогенного навантаження, дотримання системи впливу на природні ресурси, орієнтованої на підтримку гармонії між діяльністю людини та довкіллям, розробки та розвитку різноманітних альтернативних методів сільськогосподарського виробництва, які ґрунтуються на глибшому розумінні процесів, що відбуваються в природі; спрямовані на поліпшення структури ґрунтів; відтворення їхньої природної родючості і сприяють утворенню екологічно стійких агроландшафтів та краще відповідають життєвим інтересам суспільства.

Органічне землеробство

Відповідальним відношенням та підтримкою балансу в природних екосистемах та їх збереженням характеризується ведення сільськогосподарського господарства органічним методом, що повністю виключає використання синтетичних хімікатів (добрив, пестицидів, стимуляторів росту, гормонів, вакцин, антибіотиків), генетично модифікованих організмів (ГМО), використовує  мінімальну обробку ґрунту та охоплює різні сфери: рослинництво, овочівництво, садівництво, тваринництво, птахівництво тощо. Єдиного загальноприйнятого визначення органічного сільського господарства наразі немає. Приводимо одне з них, що на нашу думку, найбільш відповідно розкриває сутність -

«Органічне землеробство об’єднує всі сільськогосподарські системи, які підтримують екологічно, соціально та економічно доцільне виробництво сільськогосподарської продукції. В основі таких систем лежить використання локально-специфічної родючості ґрунтів як ключового елемента успішного виробництва. Такі системи використовують природний потенціал рослин, тварин, ландшафтів і спрямовані на гармонізацію сільськогосподарської практики та навколишнього середовища. Органічне землеробство суттєво зменшує використання зовнішніх факторів виробництва (ресурсів) способом обмеження застосування синтезованих хімічним шляхом добрив, пестицидів і фармпрепаратів. Замість цього для підвищення врожаїв та захисту рослин використовують інші агротехнологічні заходи й різноманітні природні чинники. Органічне землеробство потребує дотримання принципів, які обумовлені місцевими соціально-економічними, кліматичними та історико-культурними особливостями»[1]

Термін «органічне сільське господарство» (Organic Agriculture) було запроваджено Міжнародною федерацією органічного руху (IFOAM) вже понад тридцять років тому, і саме він в англомовному світі став узагальнюючим терміном, коли мова йде про толерантну до природи сільськогосподарську діяльність. Проте в кожній країні існують свої традиції та мовні особливості[2]. Наприклад, в Постанові Ради ЄС 2092/91 від 24 червня 1991 року [3], яка регулює правила органічного агровиробництва та маркування органічної продукції і продуктів харчування, ці національні традиції й мовні особливості було взято до уваги, що зумовило офіційне закріплення всіх трьох термінів («органічний», «екологічний», «біологічний») та їх відповідних скорочень («еко-» та «біо-») у всіх офіційних документах Європейського Союзу щодо органічного сільського господарства.

Чи є різниця між «органічним», «екологічним» та «біологічним» землеробством? Наскільки коректно використання термінів «екологічний» або «біологічний», коли мова йде про органічне сільське господарство? Органічне сільське господарство є толерантним до навколишнього середовища й базується на принципах екології — науки про навколишнє середовище, та глибинних законах біології — сукупності наук про живу природу. Тому можна стверджувати, що органічне сільське господарство за своєю суттю є і екологічним, і біологічним одночасно.

Під органічне сільське господарство в світі відводиться все більше земель: у Європі це більше 5 млн. га, в Північній Америці - 1,5 млн., в Австралії - цілих 10,6 млн. га. У Європі частка земель, переведених на органічне землеробство, значно зросла за останні роки[4].

В Україні на сьогодні налічується вже понад 70 органічних господарств загальною площею понад 250 тис. га, сертифікованих відповідно до міжнародних стандартів.

ОБРОБКА ТКАНИН

Для надання тканинам різного кольору та нанесення на них малюнку використовуються спеціальні речовини – барвники. Більша кількість барвників, які зараз застосовуються в текстильній промисловості,  за своєю природою належать до синтетичних речовин. Питання небезпеки та здатності викликати негативні біологічні ефекти при використанні текстильних матеріалів і одягу, пофарбованого барвниками синтетичного походження, є наразі надзвичайно важливим. Усі синтетичні барвники класифікують за способом застосування та за хімічною структурою[5].

За способом застосування в текстильній промисловості барвники розділяють на вісім основних класів. Перші п’ять класів барвників (прямі, сірчисті, азоїдні, реактивні та кубові) використовуються в основному для пофарбування целюлозних волокон, наприклад бавовняних і віскозних. Інші три класи барвників (кислотні, основні та дисперсні) застосовуються для пофарбування і натуральних, і синтетичних волокон.

За хімічною структурою барвники можна розділити на азобарвники та антрахінонові барвники. Азобарвники – це синтетичні сполуки, які не мають натуральних аналогів. Вони мають високу здібність до пофарбування, стійкі до впливу води та інших видів обробки. Антрахінонові барвники – це органічні фарбуючи речовини. Широке розповсюдження антрахінонових барвників пояснюється їхньою хімічною стійкістю та стійкістю до світла. Переважно їх використовують для фарбування синтетичних волокон (капрону, нейлону, ацетатного шовку). У текстильній промисловості України здебільшого використовуються азобарвники, які є алергенами або є потенційними сенсибілізуючими речовинами.

Також під час переробки сировини та виробництва тканин для надання їм таких необхідних властивостей як жорсткість, водовідштовхувальні властивості, незминальність, безусадковість,  використовуються спеціальні речовини – апрети. Ці речовини можуть бути складними багатокомпонентними системами, що не завжди повністю вилучаються з виробів і матеріалів на різних етапах технологічного процесу.

БЕЗПЕЧНІ АЛЬТЕРНАТИВИ: НАТУРАЛЬНІ БАРВНИКИ

Комплексний підбір еколого безпечних видів сировини у поєднанні з еколого безпечними технологіями може гарантувати випуск еколого безпечної та конкурентоспроможної на вітчизняному та зарубіжному ринку готової продукції.

Так, наприклад, за рахунок часткової заміни синтетичних барвників рослинними у малотоннажному виробництві можливо одночасно підвищити екологічну безпеку текстильної сировини та рівень екологічної безпеки текстильних матеріалів.

Натуральні барвники можна отримати з різних видів рослин (рослинні), тваринних організмів (тваринні), або шляхом мікробіологічних процесів з використанням бактеріальних і клітинних культур або грибів (бактеріальні). Найбільш перспективними для текстильного обробного виробництва поки виявились рослинні барвники, оскільки тваринні характеризуються високою трудомісткістю виробництва та дорожнечею, а бактеріальні використовуються переважно в різних галузях харчової промисловості. Поки що випуск всіх груп натуральних барвників не перевищує 1% від обсягів виробництва синтетичних барвників, хоча попит на натуральні барвники (особливо рослинні) в останні роки зростає у всьому світі.

Використання рослинних барвників для підвищення екологічної безпеки текстильних матеріалів і виробів обумовлюється низкою причин, а саме:

• відсутністю в цих барвниках солей важких металів та інших шкідливих для людини речовин;
• здатністю рослинних барвників гальмувати або придушувати життєдіяльність целюлозоруйнуючих і патогенних мікроорганізмів;
• їхньою здатністю до щорічного відновлення в природі;
• можливістю використання рослинних барвників текстильного призначення з відходів окремих галузей промисловості (харчової, деревообробної, фармацевтичної, парфумерної та інших);
• здатністю забезпечувати високоякісні забарвлення на текстильних матеріалах одягового і декоративного призначення, що, в свою чергу, обумовлює більш ефективне використання сировинних ресурсів;
• можливістю екологізації технології текстильного обробного виробництва, що веде не тільки до зниження екологічного навантаження на довкілля, але й до суттєвого поліпшення умов праці робітників.

Слід підкреслити, що в процесах вирощування, заготівлі, первинної переробки та використання рослинних барвників, на відміну від їх синтетичних аналогів, як свідчать результати деяких досліджень,  не виявлено негативного впливу ні на здоров’я людини, ні на навколишнє середовище. Окрім цього, в результаті фарбування багатьма видами рослинних барвників існує можливість значно підвищити стійкість отриманих на їхній основі забарвлень до дії різних фізико-хімічних чинників і тим самим більш економно використати наявні сировинні ресурси (особливо натуральних волокон).

[2] Кобець М. Органічне сільське господарство — що це таке?// Аналітично-дорадчий центр Блакитної стрічки ПРООН

[3] Council regulation (EEC) No 2092/91 of 24 June 1991 on organic production of agricultural products and indicators referring thereto on agricultural products and foodstuffs

[4] Леонід Лунєєв„Органічні продукти: комерція чи здоров'я?” (УНІАН, споживчі новини)

[5]Наука и техника: Технология и промышленность, КРАСИТЕЛИ И КРАШЕНИЕ