Оскільки споживачі не в змозі самостійно оцінити товар з позиції екологічних вимог (на відміну від рівня якості виготовлення), його безпечності, то в цьому випадку вони мають використовувати інформацію, що відображена за допомогою екомаркування. Екомаркування являє собою комплекс екологічних даних щодо продукції, процесу або послуги у вигляді тексту, окремих графічних, кольорових символів (умовних позначень) і їх комбінацій, що наносяться в залежності від конкретних умов  безпосередньо на виріб, упаковку (тару), табличку, ярлик (бірку), етикетку або в супроводжувальній документації[1].

У розвинених країнах система екологічного маркування продукції активно розвивається і охоплює практично всі групи товарів. Носіями виробничого маркування можуть бути етикетки, вкладиші, ярлики, бірки, контрольні стрічки, клейма, штампи.

Екомаркування можна умовно розділити на наступні основні групи (у відповідності до інформації, яку воно містить):

• інформація щодо екологічності продукції, що враховує весь життєвий цикл її виробництва;
• інформація стосовно екологічності окремих властивостей продукції. Сюди також відносяться знаки, які відображають відсутність речовин, котрі приводять до  зменшення озонового шару навколо Землі;
• інформація для ідентифікації матеріалів, що можуть бути повторно (багаторазово) використані та/або бути повторно перероблені в рамках діючих програм такої переробки;
• знаки на предметах споживання, які відображають можливість їх утилізації з найменшою шкодою для навколишнього середовища та багато інших;
• інформація для ідентифікації натуральних продуктів харчування  (органічне виробництво).

В країнах ЄС основоположним документом, який регулює екологічне маркування усіх видів промислової продукції, є Постанова Європейського Парламенту і Ради від 17 липня2000 р. №1980/2000[2] щодо схеми присудження права на екоярлик Співдружності та проектних критеріїв щодо такого маркування. В розвиток даної Постанови розроблено документи на конкретні вид продукції, зокрема щодо текстильних виробів — Рішення Комісії ЄС від 15 травня 2002 р. №2002/371/ЕС[3], яким внесено низку поправок у раніше чинний документ від 17 лютого 1999 p., №1999/178/EC[4]. У документі наведені критерії екологічності, якості та вказано або їх конкретні рівні, або заборону щодо використання тих чи інших складових чи речовин. Тому наявність екоярлика на виробах означає, що вони мають такі ознаки якості:

• в процесі виробництва волокна обмежено до встановленого рівня забруднення води і повітря;
• обмежено використання речовин (барвників, замаслювачів, сповільнювачів полум'я тощо, що є шкідливими для довкілля (насамперед, води) і для здоров'я людини;
• гарантії низької усадки під час прання та сушіння, стійкості пофарбування проти прання, поту, сухого і вологого тертя, дії світла;
• розповсюдження критеріїв безпеки на увесь технологічний ланцюжок виробництва, (починаючи від волокна і закінчуючи утилізацією відходів).

ПРАКТИКА ЕКОМАРКУВАННЯ В УКРАЇНІ

В Україні досі відсутні вимоги до екомаркування текстильної продукції, назв текстильних волокон і сировинного складу продукції. Проте постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2009 р. № 13 затверджено Технічний регламент щодо назв текстильних волокон і маркування текстильних виробів,[5] розроблений з урахуванням вимог Директиви Європейського Парламенту і  Ради  ЄС  96/74/ЄС  від  16 грудня 1996 р.  про назви і правила маркування текстильних матеріалів, в якому встановлюються основні вимоги до  назв текстильних   волокон   і   маркування   текстильних   виробів. Так як застосування вимог цього Технічного регламенту є обов'язковим з 2012 року, виробники текстильної продукції можуть впроваджувати ці вимоги добровільно вже сьогодні. . Разом з цим екологічне маркування текстильного виробництва та текстильної продукції може добровільно здійснюватися у відповідності до вимог ДСТУ ISO 14024 «Екологічні маркування та декларації. Екологічне маркування типу 1. Принципи та методи», ДСТУ ISO 14040 «Екологічне керування. Оцінювання життєвого циклу. Принципи та структура»,  що безумовно сприятиме підвищенню рівня якості такого виробництва та продукції й викликатиме довіру споживачів.

Адже, у вітчизняній практиці майже відсутнє використання екознаків для маркування текстильних матеріалів та виробів, а також їхньої упаковки і транспортної тари, які б інформували споживачів про екологічну чистоту/безпеку того чи іншого виду товару, екологічну чистоту/безпеку умов його виробництва, а також рівень його безпеки для здоров'я людини й навколишнього середовища.

[2] Regulation (EC) No 1980/2000 of the European Parliament and of the Council of 17 July 2000 on a revised Community eco-label award scheme // OJ L 237, 21.9.2000, p. 1–12

[3] 2002/371/EC: Commission Decision of 15 May 2002 establishing the ecological criteria for the award of the Community eco-label to textile products and amending Decision 1999/178/EC (Text with EEA relevance) (notified under document number C(2002) 1844) // OJ L 133, 18.5.2002, p. 29–41

[4] 1999/178/EC: Commission Decision of 17 February 1999 establishing the ecological criteria for the award of the Community eco-label to textile products (notified under document number C(1999) 339) (Text with EEA relevance) // OJ L 57, 5.3.1999, p. 21–30

[5] Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Технічного регламенту щодо назв текстильних волокон і маркування текстильних виробів» від 14 січня 2009 р. № 13