10 жовтня 2014 р. світова спільнота відмітить першу річницю підписання Мінаматської конвенції про ртуть.

На сьогодні цей глобальний документ вже підписали 122 країни, а 6 — є Сторонами Конвенції. Їх дії демонструють готовність країн брати участь у міжнародному процесі управління ртуттю і додавати свої внески до запобігання негативних наслідків впливу ртуті на здоров’я людей та навколишнє середовище.

Дуже знаковою для Мінаматської конвенції стала 69-та сесія Генеральної асамблеї ООН, на якій 24 вересня 2014 р. у штаб-квартирі ООН в Нью-Йорку 5 країн ратифікували Конвенцію, а 18 — поставили підписи під глобальним документом, серед них — 6 країн (Білорусь, Вірменія, Грузія, Молдова, Росія, Узбекистан) з регіону країн Східної Європи, Кавказу та Центральної Азії.

Для набуття чинності необхідно, щоб Конвенцію ратифікували 50 країн. Після вступу Конвенції в силу її Сторони повинні будуть прийняти ряд заходів щодо запобігання викидів ртуті в атмосферне повітря, зняттю з виробництва певних ртутьвмісних виробів, впровадженню технологій екологічно безпечного поводження з ртутьвмісними відходами тощо.

Конвенція регулює використання ртуті та передбачає поетапну відмову від цієї небезпечної речовини. Вона також передбачає припинення виробництва і використання певних видів продукції, що містять ртутні сполуки, у тому числі медичних термометрів, приладів для вимірювання тиску, барометрів та інших вимірювальних приладів, люмінесцентних ламп, акумуляторів, а також деяких видів мила та косметики. Згідно з глобальним документом, до 2018 р. повинне буде припинено виробництво ацетальдегіду із застосуванням ртуті у якості каталізатора, а до 2025 р. — застосування ртуті у виробництві хлору та каустичної соди. В особливих випадках допускається використання ртуті в медичних вимірювальних приладах до 2030 р.

Ртуть та її сполуки викликають стурбованість на рівні глобальної системи охорони здоров’я через серйозний вплив на здоров’я людей, яке приводить до поразок мозку та нервової системи людей і особливо у ранньому віці. До інших наслідків впливу ртуті та її сполук входять ураження нирок і травної системи.

Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) та міжнародна коаліція неурядових організацій «Охорона здоров’я без шкоди» (HCWH), яка є ведучим адвокатом з гігієни навколишнього середовища та справедливості і прагне перетворити сектор охорони здоров’я в усьому світі для надання безпечної екологічно стійкої медичної допомоги, вважають, що потенційні негативні наслідки дії ртуті для здоров’я людей є настільки великими, що необхідно докладати усіх зусиль для того, щоб основна мета Конвенції була досягнута вже до 2020 р. 10 жовтня 2013 р., у день відкриття для підписання Мінаматської конвенції про ртуть, ВООЗ оголосила про проведення нової глобальної ініціативи по виключенню ртуті з усіх медичних вимірювальних приладів до 2020 р. — «Забезпечимо до 2020 року безртутну охорону здоров’я» — шляхом поступового згортання виробництва та використання ртутних термометрів для вимірювання температури і ртутьвмісних приладів для вимірювання кров’яного тиску за рахунок припинення виробництва, імпорту та експорту цих приладів і підтримки впровадження точних, доступних за вартістю і більш безпечних альтернативних варіантів безртутних приладів.

Для України, яка на сьогодні на жаль залишається поза межами процесу приєднання до Мінаматської конвенції про ртуть існують певні виклики, що обумовлені ртуттю та її сполуками.

Однією з головних «ртутних» проблем країни є зупинений у 1995 р. Микитівський ртутний комбінат (м. Горлівка Донецької області) — відомий у минулому на весь світ. За обсягами виробництва комбінат займав друге місце в Європі, за часи його роботи було видобуто 35 тис. т ртуті. Сьогодні на згадку про ртутне виробництво залишилися монструозні руїни металургійного цеху комбінату, п’ять закинутих ртутних кар’єрів глибиною від 40 до 180 метрів (Железнянка, Чегарнікі, Напівкупол Новий, Західне Замикання і Чорна Курганка), породні відвали, закрита шахта та підвищений вміст ртуті у землі та воді в розташованих неподалік джерелах. У ґрунтах на прилеглій території комбінату та поруч з відстійником та у золі рослин виявлено концентрації ртуті, які перевищують фонові у 10–15 разів. Вміст ртуті у підземних водах в районі комбінату в 20–30 разів перевищує ГДК. У повітрі районів, прилеглих до комбінату, вміст парів ртуті становить від 155–300 до 1427–1680 мг/л, що є причиною ртутної інтоксикації жителів цього району, підвищеної захворюваності, агресії населення та дитячої смертності (http://www.ostro.org/articles/article-364856/).

ВАТ «Радикал» (у минулому — Київський завод хімікатів, Завод №1000, Фабрика мінеральних добрив), на якому до 1996 р. виробляли багато різноманітної продукції, у т.ч. каустичну соду та хлор ртутним методом, сьогодні називають «ртутним, хімічним, другим Чорнобилем». Після зупинки роботи заводу відбулось обвалення даху цеху з виробництва хлору, що призвело до руйнування ємностей та розливу сотень тонн ртуті. Впродовж 2001–2005 рр. відбувалися роботи з очистки території заводу від ртуті — було вивезено понад 500 т металу, просякнутого ртуттю; також був вивезений верхній шар ґрунту, забруднений ртуттю (близько 100 т), але були прогнози, що у цеху ще може залишатися більш 200 т ртуті. Незважаючи на певні кроки з очищення території заводу від токсичних відходів в останні роки (http://www.unian.ua/politics/864881-16-17-grudnya-z-kijivskogo-zavodu-radikal-bulo-vivezeno-48-tonn-toksichnih-vidhodiv.html, http://e-news.com.ua/show/345225.html), загроза ще є дуже реальною та вимагає певних рішень.

В Україні існує ціла низка підприємств, які використовують ртуть та її сполуки у виробничих процесах — виробництво хлору та лугу (каустичної соди) і підприємства, які є потенційними джерелами викидів ртуті у повітря – працюючі на вугіллі електростанції та промислові котельні установки; виробництво кольорових металів та цементного клінкеру, спалювання відходів. Слід зазначити, що підвищені концентрації ртуті характерні для вугілля взагалі, однак ртутоносність вугілля Донбасу характеризується деякими дослідниками як унікальна.

На жаль, Україна є і суттєвим джерелом трансграничного забруднення ртуттю найближчих сусідів. Наприклад, 9 % до трансграничного забруднення Білорусі у 2008 р. «додала» Україна, в той час, як «власний» вклад Білорусі складав при цьому 17 % (www.bsu.by/Cache/pdf/450033.pdf).

Світова тенденція переходу з традиційних ламп розжарювання на енергозберігаючі лампи, у тому числі і ті, що містять ртуть вимагає впровадження особливої системи поводження з ними через їхню небезпеку для навколишнього середовища. В Україні постійно зростає щорічний обсяг продажу компактних люмінесцентних ламп, які містять ртуть, і за оцінками деяких експертів обчислюється десятками мільйонів штук (близько 50 млн шт.). Найбільш гострим питанням у використанні таких ламп стає проблема їх утилізації та безпеки використання (http://lampochki.org.ua/strategija-povodzhennja-z-vidhodami-scho-mistjat-rtut/).

Усі ці і деякі інші питання, що пов’язані зі ртуттю та її сполуками регулює Мінаматська конвенція про ртуть. Тому негайне приєднання України до Конвенції надасть можливість країні розпочати вирішення проблеми безпечного поводження з відходами, що містять ртуть та ртутні сполуки; перейти до випуску безртутних товарів; впровадити найкращі наявні технології та найкращі види природоохоронної практики, які замінять застарілі виробничі процеси і дадуть змогу підвищити енергоефективність та зниження емісії ртуті від промислових джерел, включаючи вугільні електростанції; знайти екологічно раціональні варіанти зберігання ртуті — і все це призведе до зниження її впливу на здоров’я людей та навколишнє середовище.