16 червня 2012 року в рамках Конференції ООН зі сталого розвитку (Ріо-де-Жанейро, Бразилія) ВЕГО «МАМА-86» організувала, за участі НУО «Зелена свобода» (Латвія), Асоціації «За сталий людський розвиток» (Вірменія) та Регіонального бюро ЮНЕП в Європі, паралельний захід Конференції (так званий side-event) — експертну дискусію на тему «Оцінка сталого споживання і виробництва в країнах Східної Європи».

В заході взяли участь відомі експерти з регіональних та міжнародних організацій, що займаються питаннями сталого розвитку:

• Ян Дусік, заступник директора Регіонального бюро ЮНЕП в Європі;
• Яніс Брізга, голова Правління НУО «Зелена свобода» (Латвія) та «Північного альянсу за сталий розвиток» (ANPED, Бельгія);
• Каріне Даніелян, Голова асоціації «За сталий людський розвиток» та секретар Національної ради з питань сталого розвиту (Вірменія);
• Марта Сігеті Боніферт, Виконавчий директор Регіонального екологічного центру у Центральній та Східній Європі (Угорщина);
• Ян-Густав Странденас, старший політичний радник Stakeholder Forum та радник основних груп Комісії сталого розвитку ООН.

Модерувала дискусію виконавчий директор ВЕГО «МАМА-86» Зоряна Міщук.

Метою заходу було підвищення інформованості міжнародної спільноти про прогрес у забезпеченні переходу до сталого розвитку в регіоні, зокрема у розробці та впровадженні політики сталого виробництва та споживання, а також порівняльний аналіз цієї політики у східноєвропейських країнах (від Прибалтики до Кавказу), визначення кращих практик та прогалин і формування на цій основі рекомендацій для зацікавлених сторін щодо сприяння сталому споживанню та виробництву, зокрема, за допомогою міжнародного співробітництва.

Дискусію відкрила Зоряна Міщук, виконавчий директор ВЕГО «МАМА-86», яка у своєму привітальному слові зазначила, що сьогодні у світі спостерігається низький рівень зацікавленості в процесах забезпечення переходу до сталого розвитку, що відбуваються в країнах Східної Європи, передусім, через пасивність самих країн на міжнародній арені (як урядів, так і організацій громадянського суспільства, що, як приклад, майже не представлені на Ріо+20) та брак успішних ініціатив. Дискусія щодо шляхів сталого розвитку відбувається здебільшого в координатах Північ-Південь, і регіону в цьому контексті поки не вдається знайти власне місце і артикулювати свої особливі інтереси, відмінні від інтересів як розвинутих країн, так і країн, що розвиваються. Саме тому в рамках Конференції Ріо+20 важливо підняти дискусію про регіональний поступ до сталого розвитку в контексті світових соціально-економічних та політичних процесів та проблеми, з якими зіштовхуються країни на цьому шляху, зокрема у впровадженні сталого споживання і виробництва, та першочергові кроки, які слід здійснити для прискорення цього процесу.

Ян Дусік, заступник директора Регіонального бюро ЮНЕП в Європі у своїй доповіді підкреслив високий рівень очікувань від результатів переговорів, що відбуваються зараз на всіх рівнях в рамках Ріо+20. Він зазначив, що в умовах зростаючої кризи ресурсів в усьому світі, в європейському регіоні сьогодні можна спостерігати ряд важливих позитивних тенденцій в напрямку сталого споживання та виробництва, зокрема, зменшення енергоспоживання та зростання енергоефективності, а також покращення виробничих процесів у різних секторах та запровадження інноваційних підходів для забезпечення ресурсоефективності. Разом з тим, одною з найбільш гострих проблем залишається транспорт, інтенсивність використання якого в Європі постійно зростає. Серед інших негативних тенденцій – збільшення застосування добрив у Східній Європі та на Кавказі, які хоч і сприяють підвищенню продуктивності сільського господарства, однак забруднюють ґрунти та шкодять здоров’ю.

Загальною тенденцією для Європи є те, що країни ЄС перевищують сталий рівень споживання, а країни, що розвиваються, невпинно доганяють цей рівень. Відтак підвищення ресурсоефективності нівелюється абсолютним зростанням рівня споживання.

Ян Дусік також окреслив стратегічні підходи Регіонального бюро ЮНЕП до сучасних викликів у розрізі сталого споживання і виробництва, основними з яких є підвищення ресурсоефективності, інвестування у ефективні, екологічно чисті та безпечні методи виробництва та сприяння сталому вибору споживачів, а також допомога урядам в розробці політики ССВ та розвиток партнерств для поширення принципів сталого споживання і виробництва в Європі.

Дискусію продовжила Зоряна Міщук, які представила результати аналізу політики сталого розвитку, включаючи стале споживання та виробництво (ССВ), в 6 країнах Східного партнерства, що його здійснила «МАМА-86» у партнерстві з незалежними експертами з регіону у продовження своїх попередніх досліджень «Огляд політики в сфері ССВ в західних та кавказьких країнах ВЕКЦА» (2008 р.) та «До належного екологічного врядування в країнах Східного Партнерства» (2011 р.). З.Міщук розповіла про спільні риси та особливості, що визначають політику ССВ в країнах регіону, та відзначила як найбільші досягнення окремих країн, так і слабкі місця і перешкоди в забезпеченні переходу до сталого розвитку, які зберігаються 20 років після саміту Землі в Ріо та 10 років після Йоганнесбурзького саміту: передусім відсутність у більшості країн Східного Партнерства повноцінних стратегічних документів з питань сталого розвитку (включаючи ССВ) та інституційних механізмів його забезпечення, а також відсутність політичної волі для переходу до сталого розвитку, низьку інформованість населення, слабке розуміння переваг «зеленої економіки» серед зацікавлених сторін; брак дієвих механізмів залучення громадськості до прийняття рішень та ін. В цілому для країн СхП характерні наступні тенденції: прогрес у сфері екологічних реформ є досить нерівномірним і не завжди поступальним. Права громадськості на участь в прийнятті рішень і доступ до інформації відповідно до Орхуської конвенції не завжди забезпечуються належним чином. Під час проведення адміністративних реформ чи дерегуляції подекуди «губиться» механізм оцінки впливу на довкілля, слабкою залишається інтеграція екологічної політики в інші сфери діяльності.

Однак спільне бажання країн регіону інтегруватися до ЄС викликає сподівання, що під впливом Брюсселя, якщо не міжнародних зобов’язань чи прагнення суспільства до змін, вони таки розпочнуть розробляти політику ССВ, адже, наприклад, розроблена під європейським впливом Національна екологічна стратегія України до 2020 р. вже цього року передбачає розробку основних стратегічно-програмних документів з ССВ.

Говорячи про успіхи України в забезпеченні ССВ, З. Міщук також згадала про прогресивний «зелений тариф» на відновлювані джерела енергії, що вже спричинив в Україні бум із побудови установок сонячної та вітрової енергетики. Поряд з тим, Україна досі не має стратегії сталого розвитку і відповідних координаційних та консультативних органів, а поточна адміністративна реформа Мінприроди ставить під загрозу подальшу успішну реалізацію екологічної політики. Збереження субсидування енергоспоживання також гальмує розвиток сталого виробництва, тоді як певне зростання доходів населення в умовах слабкої поінформованості суспільства про альтернативні екологічні способи життя і домінування культури конс’юмеризму зумовлює посилення тенденцій до несталого споживання.

Наприкінці виконавчий директор ВЕГО «МАМА-86» розповіла про сподівання, які регіональні НУО покладають на Ріо+20, зокрема, бажання бачити в тексті підсумкового документа зобов'язання, а не декларації намірів (оскільки попередній досвід свідчить, що принцип добровільних зобов’язань в регіоні не працює), впровадження Цілей сталого розвитку, зміцнення інституційних рамок сталого розвитку (з інтеграцією структур національного рівня в міжнародні інституційні механізми), поновлення зобов’язань розробки стратегічних і політичних документів ССВ на національному і місцевому рівнях та прийняття 10-річних рамок програми ССВ; готовність до поступової відмови від субсидування несталого енергоспоживання; зміцнення зобов’язань щодо дотримання 10-го принципу Ріо тощо. ВЕГО «МАМА-86» також сподівається, що після Конференції відбудеться якісний прорив до сталого розвитку і ССВ на національному рівні, з прийняттям відповідних стратегічно-регуляторних документів та створенням дієвих координаційних механізмів за широкої участі громадськості. Зі свого боку, організація бере на себе зобов’язання інформувати українську громадськість про результати «Ріо+20», лобіювати відповідні реформи політики та здійснювати моніторинг виконання зобов’язань з боку урядових структур, бути відкритими до діалогу із владою і всіма зацікавленими сторонами та підвищувати обізнаність української громадськості з принципами ССВ.

Наступний доповідач — Яніс Брізга, голова Правління латвійської неурядової організації «Zala Briviba» («Зелена свобода») та голова Правління мережевої організації «Північний альянс за сталий розвиток» (ANPED), до якої входять чимало НУО східноєвропейського регіону, розповів про прогрес в імплементації принципів сталого розвитку в кранах Прибалтики. Експерт зазначив, що, говорячи про сталий розвиток, країни Прибалтики передусім ставлять за мету досягти рівня ВВП країн ЄС у 2015 році. При цьому розвиток економіки вважається пріоритетом, тоді як питання екологічної політики — другорядними. Хоча в країнах немає національних стратегій та планів ССВ, проте відповідно до вимог ЄС прийнято стратегії сталого розвитку (вже у другому поколінні), а елементи ССВ інтегровані в секторальні політики. Загалом прибалтійським країнам вдалося досягти досить відчутного покращення стану довкілля, а Латвія навіть вийшла у світові лідери за пілотним індексом прогресу в охороні довкілля Єльського університету.

Каріне Даніелян, Голова асоціації «За сталий людський розвиток» (Вірменія) продовжила дискусію, звернувши увагу присутніх на те, що сьогодні країни СхП стали сировинною базою для більш розвинених країн. «В таких умовах важко говорити про стале виробництво і споживання», — зазначила вона. «Ми намагаємося вийти із цієї ситуації. Розвинені країни подають нам позитивний приклад щодо сталого виробництва і негативний — щодо несталого споживання», — наголосила вона. Серед тенденцій, характерних для країни, — слабка імплементація рішень у сфері сталого розвитку, попри наявність Стратегії сталого розвитку Вірменії. Проте, водночас зростає частка суспільства, що прагне до сталого розвитку, і важливу роль в цьому відіграє громадянське суспільство. В цьому плані Вірменія демонструє позитивний приклад діяльності Національної ради зі сталого розвитку, що є майданчиком для взаємодії Уряду та НУО (для прикладу, Головою ради є Прем’єр-міністр, а п. Даніелян — секретар цього органу).

Наразі, на думку експертки, основним питанням залишається об’єктивна оцінка прогресу країн на шляху до сталого розвитку, зокрема, розробка та впровадження ефективної системи індексів сталого розвитку.

Марта Сігеті Боніферт, Виконавчий директор Регіонального екологічного центру у Центральній та Східній Європі (Угорщина) поділилася досвідом роботи своєї організації у напрямку поширення принципів сталого розвитку, зокрема розвитку політики ССВ, у регіоні та коротко підсумувала основні виклики і завдання, що стоять перед країнами Східного партнерства на цьому шляху, а також висловила сподівання на можливість використання досвіду РЕЦ для впровадження подальших реформ у регіоні.

Завершуючи дискусію, Ян-Густав Странденас, старший радник Stakeholder Forum та радник основних груп Комісії сталого розвитку ООН підкреслив, що для прийняття рішень, які допоможуть у просуванні до сталого розвитку, насамперед необхідно правильно розуміти виклики, що стоять перед людством у ХХІ столітті. На цьому шляху надзвичайно зростає важливість інформації для адекватного розуміння ситуації, що склалася, в кожній із країн регіону. П. Странденас також торкнувся питань створення інституційних рамок для забезпечення добровільних зобов’язань, взятих урядами, неурядовими організаціями та міжнародними інституціями в рамках Ріо+20. У своєму заключному слові він наголосив, що багато буде залежати від того, наскільки світовій громадськості вдасться об’єднати зусилля щодо імплементації рішень Ріо+20 після завершення Конференції.

                Організатори сподіваються, що дискусія сприятиме розвитку подальшого інтересу до викликів та завдань регіону в переході до сталого розвитку, а також дасть поштовх розвитку нових ініціатив та партнерств, спрямованих на впровадження принципів сталого споживання та виробництва у суспільствах країн Східної Європи.