Бідність як фактор екологічної незахищеності
населення України

Черенько Л.М.

Сучасна гуманістична концепція трактує бідність як позбавлення можливостей розвитку людини через відсутність задоволення життєво важливих, так званих «базисних» потреб: в якісних медичних послугах, в достатньому та збалансованому харчуванні, в можливості жити у нормальному соціально-економічному та екологічному середовищі. Такий підхід спирається на тезу про вимушене позбавлення бідного населення можливостей вибору способу життя, розвитку власної індивідуальності, формування високого трудового та творчого потенціалу.

Бідність внаслідок нестачі доходів — тільки частина загальної картини цього багатопланового явища. Для ретельного дослідження всіх аспектів бідності доцільним є включення нового показника позбавлення — показника бідності за причиною відсутності можливостей, який концентрує увагу на результатах використання ресурсів для людини та відображає відсоток людей, що не мають базових або елементарних людських можливостей.

На відміну від доходів, можливості — це кінцева мета, яка виражається не в розмірі ресурсів, а в результатах їх використання для людини, тобто в якості життя людей. Такий підхід до визначення бідності означає, що люди, навіть маючи рівні доходи, можуть мати різні можливості для забезпечення базових потреб життя. Особливо це стосується доступу до екологічно безпечних ресурсів.

Проте, метою подолання бідності є забезпечення рівного доступу до базових можливостей для всього населення. Інша справа, що за суб’єктивною оцінкою, певні верстви населення можуть не сприймати відсутність тих чи інших благ як прояв бідності і це необхідно мати на увазі при ретельному дослідженні картини бідності. Однак, забезпечення принаймні можливості вибору способу життя є головним завданням подолання бідності.

Традиційно екологічну безпеку розглядають як один з критеріїв бідності за можливостями з точки зору обмеження доступу до чистої питної води, чистого повітря тощо. Але досі не робилося спроб співставити бідність за доходами з можливостями доступу до екологічно безпечних ресурсів.

Зрозуміло, що доступ до екологічно безпечного способу життя з точки зору фінансових можливостей населення має розглядатися за окремими групами ресурсів. Якщо для забезпечення чистою питною водою достатньо мати доходи на середньому рівні, то для споживання екологічно безпечних продуктів харчування необхідно витрачати значно більше коштів, а вибір чистого навколишнього середовища для постійного помешкання натикається на практично нерозв’язну для переважної більшості сімей проблему.

Взагалі можливість вести здоровий спосіб життя визначається цілим комплексом факторів, доступ до яких може бути обмежений для деяких категорій населення. Такі фактори можна умовно звести до трьох основних груп:

• якість питної води (відповідність санітарно-гігієнічним нормам);
• якість продуктів харчування;
• забрудненість навколишнього середовища;

Вимірювання бідності за можливостями стикається з цілою низкою методичних проблем. По-перше, це встановлення об’єктивних критеріїв, за якими можна визначити стандарт нормального способу життя і нормальних можливостей доступу до базових потреб, що характерні для України. По-друге, визначення системи показників, за допомогою яких можна вимірювати нестачу таких можливостей і способу їх обчислення.

В ідеалі при вимірюванні знедоленості з точки зору можливостей необхідно використовувати показники, які безпосередньо відображають нестачу можливостей. Проте, таких даних зазвичай не існує, тому доводиться використовувати альтернативні показники, які відображають засоби для формування та використання цих можливостей. Індекс обмеженості здорового способу життя визначається співвідношенням кількості осіб, які живуть на забруднених територіях внаслідок аварії на ЧАЕС, а також на територіях, що характеризуються надлишковим вмістом шкідливих речовин у питній воді та атмосферному повітрі до загальної чисельності населення.

Такий багатоаспектний показник як агрегований індекс обмеження доступу до базових можливостей є корисним інструментом для аналізу бідності на рівні домогосподарств. Такий аналіз може стати дієвим інструментом соціальної політики. Тобто, при визначенні права домогосподарства на отримання адресної соціальної допомоги розрахунок агрегованого індексу бідності за можливостями буде відігравати роль коригуючого коефіцієнту, в якому віддзеркаляться специфічні особливості регіону.

Використання запропонованого методу видається особливо доцільним при проведенні регіональних співставлень, оскільки регіони країни здебільшого вирізняються не стільки рівнями доходу, скільки обмеженістю доступу до базових можливостей. Крім того, при виконанні порівняльного аналізу бідності міського та сільського населення запропонований індекс дасть можливість зробити поглиблений аналіз всіх аспектів бідності.

Зрозуміло, що екологічні умови розподіляються за регіонами України в залежності від розвитку тих чи інших галузей виробництва, поширеності наслідків екологічних катастроф та ін. Забруднення навколишнього середовища, екологічна небезпека, відсутність доступу до чистого повітря є актуальною проблемою для населення багатьох регіонів України. Перш за все — це регіон Донбасу, Кіровоградська область, Чорнобильська зона радіоактивного забруднення.

Аналіз бідності за можливостями має сенс проводити на рівні домогосподарств, оскільки саме такий підхід дозволить співставити доступність базових потреб з рівнім добробуту сімей. Так, частка домогосподарств з найнижчими доходами може розглядатися окремо або всі домогосподарства мають розподіляються за доходними групами (децильними, квартильними тощо).

Бідність «за доходами» і бідність «за можливостями» є два зрізи одного явища. Викликає зацікавленість питання про кореляцію цих двох типів бідності, тобто, на скільки вони пов’язані і наскільки накладаються один на одний. Чи слід розглядати їх окремо, як дві різноманітних характеристики одного явища, або напроти, більш доцільним є використання єдиного інтегрального показника сукупної бідності. В такому разі ті верстви населення, що водночас підпадають під обидва типи бідності і «за доходами» і «за можливостями» складають найбіднішу, найнужденнішу групу.

Скрутне матеріальне становище переважної більшості населення країни практично позбавляє можливості доступу до екологічно безпечних ресурсів. Отже, населення, яке піклується про здоровий спосіб життя, позбавляється елементарного права вибору.

Понад 70 % населення країни має доходи, нижчі за офіційно встановлений рівень прожиткового мінімуму. Причому, цей показник зріс за 2000-2002 роки на 2 %. Таким чином, не зважаючи на загальне покращення ситуації з рівнем життя протягом останніх років, збільшується відрив доходів переважної більшості населення від мінімального державного нормативу.

За даними 2002 року, близько третини населення країни (27,2%) перебувало у стані бідності, а 13,7 % — у стані злиденності. Таким чином, на фоні загально низького рівня життя, кожен третій мешканець має доходи, які не можуть задовольнити елементарних людських потреб.

Особливо це стосується сімей з дітьми, оскільки вони найбільше наражені на ризик бідності. Так, рівень бідності серед сімей з дітьми більш як у 2 рази перевищує відповідний показник по іншим домогосподарствам, а рівень злиденності — майже у 3 рази.

Навіть на фоні загальної позитивної динаміки бідності 2001-2002 років спостерігається подальше підвищення рівня бідності серед сімей з дітьми (за останній рік на 1 %). І хоча рівень злиденності і глибина бідності серед сімей з дітьми дещо знизились, динаміка цих показників є гіршою за середньоукраїнську. Значно зросли рівні бідності серед багатодітних родин та домогосподарств, в яких спостерігається подвійне навантаження утриманцями — з одного боку — дітьми, а з іншого — непрацюючими дорослими.

Таким чином, бідність та загально низький рівень життя можна розглядати як фактор екологічної небезпеки, оскільки значні масштаби бідності обмежують населення у праві вибору способу життя. Особливу занепокоєність викликає той факт, що левову частку бідних складають сім’ї з дітьми, які тим самим позбавляються доступу до екологічно безпечних ресурсів.