Шановні колеги!

15 вересня 2003 року було видано Указ Президента України N 1039/2003 «Про заходи щодо підвищення ефективності державного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів», відповідно до якого Міністерство екології та природних ресурсів було реорганізоване і на його основі були створені два центральні органи виконавчої влади  Міністерство охорони навколишнього природного середовища та Державний комітет природних ресурсів України. Розподіл повноважень між цими органами виконавчої влади видається досить дивним. Особливий подив викликає те, що до відання новоствореного Державного комітету відносять питання щодо заповідної справи в Україні. Проте не лише це питання є дискусійним. Ми вважаємо, що дане рішення може призвести до зруйнування цілісності природоохоронної діяльності держави.

Визнаючи важливість ефективної побудови сиcтеми органів державного управління, ВЕГО «МАМА-86» разом з регіональними партнерами проекту «Екологічна демократія в Україні» провела серію семінарів, що відбулися у вересні-жовтні цього року в Івано-Франківську, Луганську, Херсоні, Одесі та Києві. Одним із основних завдань круглих столів стало власне обговорення ефективності функціонування такої системи в Україні на нинішньому етапі та обговорення нещодавно проведеної реорганізації Міністерства екології та природних ресурсів.

Результатом обговорень стало написання звернення до Президента України із пропозицією внести зміни у вищезгаданий Указ, оскільки у разі його виконання, може бути зруйнована цілісність природоохоронної діяльності держави. Звертаємось до Вас із пропозицією підтримати дане звернення. Сподіваємось, що разом ми зможемо домогтися внесення змін в Указ Президента з метою створення ефективної системи управління у сфері охорони довкілля та природокористування. Лист про підтримку Вами даного звернення надсилайте на адресу до 10 листопада 2003 року.

Заздалегідь вдячні за Вашу підтримку,

З повагою, Оксана Білобран, Голова Координаційної Ради ВЕГО «МАМА-86» координатор проекту «Екологічна демократія в Україні»

Президенту України 
п. КУЧМІ Л. Д.

копія: Премєр Міністру України 
п. ЯНУКОВИЧУ В. Ф.

Міністру охорони навколишнього
природного середовища
ПОЛЯКОВУ С. В.

Вельмишановний Леоніде Даниловичу!

Ми, представники екологічної громадськості України, звертаємося до Вас з питання загальнонаціональної ваги та стратегічного значення.

15 вересня 2003 року було видано Указ Президента України за № 1039/2003 «Про заходи щодо підвищення ефективності державного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів», відповідно до якого Міністерство екології та природних ресурсів реорганізовується і на його основі створюються два центральні органи виконавчої влади, а саме:

Міністерство охорони навколишнього природного середовища як спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки та гідрометеорологічної діяльності;
Державний комітет природних ресурсів України як спеціально уповноважений орган виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр, а також топографо-геодезичної та картографічної діяльності та заповідної справи.

Указ видано в розвиток рекомендацій РНБОУ від 06 червня 2003 року, що містять негативну оцінку ефективності управління вітчизняними мінерально-сировинним ресурсами, зокрема стану ліцензійної діяльності. Однак Указ охоплює коло питань, що далеко виходить за межі сфери надрокористування, і аналіз його положень виявляє ряд суттєвих недоліків, що можуть призвести до негативних тенденцій у сфері охорони довкілля.

Перед новоутвореним Держкомітетом ставляться завдання виробничого характеру, про що свідчить і сама його назва, і факт передачі йому повноважень з управління державними корпоративним правами Національної акціонерної компанії «Надра України». Сполучення цих функцій із управлінням заповідною справою є штучним і шкідливим, оскільки завдання збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання екологічного балансу, що згідно Закону України «Про природно-заповідний фонд» є метою створення обєктів ПЗФ, не можуть ефективно здійснюватись у контексті вирішення завдань приросту мінерально-сировинної бази.

Згідно із Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р. (ст. 20) керівництво заповідною справою належить до компетенції спеціально уповноваженого органу центральної влади в галузі охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів («з питань екології та природних ресурсів»  в іншому формулюванні, що присутнє в тексті тієї ж статті Закону), котрим залишається Міністерство, а не спеціально уповноважений центральний орган «з геологічного вивчення та раціонального використання надр&».

Відповідно до статті 11 Закону України «Про природно-заповідний фонд» від 16 червня 1992 «спеціально уповноваженим органом державного управління в галузі організації, охорони та використання природно-заповідного фонду є центральний орган виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища», яким згідно згаданого Указу Президента є реорганізоване Міністерство, проте аж ніяк не Держкомітет.

При цьому слід підкреслити, що в питаннях управління біоресурсами, охорони рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення видів тваринного та рослинного світу, ведення Червоної книги України, що принципово важливо для розвитку природно-заповідної справи, Держкомітет не має і не мусить мати ніякої безпосередньої компетенції взагалі. Надання ж Держкомітетові такої компетенції критично звузить сферу повноважень Міністерства позбавляючи його реальної можливості виконувати свою суспільну місію, а також вимоги Законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про тваринний світ», «Про рослинний світ», «Про загальнодержавну програму розвитку національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки», Земельного, Водного та Лісового Кодексів. Можлива підміна або дублювання Держкомітетом функцій Міністерства є неприйнятними як з огляду на вимоги чинного законодавства, так і з точки зору забезпечення ефективності природоохоронного менеджменту.

Важливим є той факт, що ані РНБОУ, ані Кабінет Міністрів, ані Верховна Рада (котра розглядала питання стану природно-заповідної справи і заслухала доповідь Міністерства 11 вересня 2002 року) не ставили під сумнів ефективність діяльності Міністерства екології та природних ресурсів у питаннях управління природно-заповідним фондом та доречність належності до його сфери управління Державної служби заповідної справи.

З метою усунення правових колізій та мінімізації можливих негативних наслідків прийняття Указу, на нашу думку, було б доцільно внести в нього ряд змін, а саме:

1. Оскільки безпосередня компетенція новоутвореного Держкомітету в сфері природокористування фактично поширюється лише на вивчення і раціональне використання надр, пропонуємо змінити його назву на «Державний Комітет з надрокористування», що більшою мірою відповідатиме реальному змістові його діяльності.

2. Пропонуємо повернути Державну службу заповідної справи до складу реорганізованого Міністерства охорони навколишнього природного середовища України. При цьому до сфери координації та контролю Міністерства слід включити і ті обєкти природно-заповідного фонду національного значення, які перебувають нині в сфері управління інших відомств та організацій  Держлісгоспу, Міністерства аграрної політики, Національної академії наук України, що забезпечило б цілісність і збалансованість управління зазначеними обєктами, науково-методологічного та фінансового забезпечення їхнього функціонування.

3. 3 метою забезпечення формування й ефективної реалізації цілісної державної екологічної політики пропонуємо також віднести Держкомітети, відповідальні за використання різних видів природних ресурсів (Держкомліс, Держкомзем, Держкомводгосп, а також новоутворений Держкомітет) до сфери безпосередньої координації Міністерства, що відповідає ст.20 (п.«ї») Закону України «Про охоронну навколишнього природного середовища». При цьому, на відміну від практики 2000-2002 рр., зазначені Держкомітети залишалися б головними розпорядниками відповідних бюджетних коштів, проте мусили б погоджувати на етапі розробки проекти нормативно-правових актів із Міністерством і використовувати лише спільно розроблені методики та критерії оцінки стану природних ресурсів. Без такої координації неможливо вирішувати завдання забезпечення сталого розвитку, на практиці дотримуватись принципів і підходів, відображених у підсумкових документах Всесвітнього самміту із сталого розвитку, що відбувся у Йоганесбурзі у 2002 році.

Реалізація положень Указу в незмінному вигляді призведе до управлінського і методологічного дисбалансу в сфері природоохорони та природокористування. Відрив питань охорони довкілля від питань природокористування призведе до руйнування всієї системи захисту навколишнього середовища, унеможливить здійснення цілісної та ефективної екологічної політики спрямованої на формування засад сталого розвитку в Україні.

Шановний пане Президент! Наше звернення продиктоване турботою про майбутнє природоохоронної справи в нашій країні, про стан довкілля і екологічні права наших співгромадян, зорієнтоване на захист загальносуспільних, а не приватних чи корпоративних інтересів. І ми сподіваємося, що Ви підтримаєте викладені вище Пропозицій.

З повагою,

Звернення громадян підтримують такі громадські екологічні організації:

1. ВЕГО «МАМА-86», Оксана білобран;
2. Екологічна група «Печеніги», Сергій Шапаренко;
3. Асоціація «Наш Дім», Юрій Васідлов;
4. Луганська обласна екологічна організація «Зелений Світ», Веремеєнко Віктор;
5. Національний екологічний центр, Віктор Мельничук;
6. Українське товариство охорони природи, Ігор Гринчак;
7. Українська екологічна Асоціація «Зелений Світ», Володимир Коробко;
8. УкрЮНЕПКом, Роман Хімко;
9. Західноукраїнський благочинний фонд екологічної та туристично-просвітницької інформації ВЕТІ, Ганна Гопко;
10. Чернівецьке обласне громадське молодіжне екологічне обєднання, Марина Коняк;
11. Екологічний центр «Тиса», Володимир Кірчфалушій;
12. Косівське районне Товариство «Гуцульщина», Василь Шкурган;
13. Районна молодіжна екологічна організація «Наш Дім  Манява», Микола Скиданюк;
14. Організація «Зелений світ с. Зелена», Юрій Кречуняк;
15. Всеукраїнське товариство «Гуцульщина», Дмитро Ватаманюк;
16. Хмельницьке обласне товариство охорони природи, Юрій Рєзников;
17. Студентське екологічне товариство Івано-Франківськ, Ярема Загайкевич;
18. Екологічний гірський клуб, Андрій Крупяк;
19. Національний інформаційний центр «Екологія. Жінка. Світ», Роман Авраменко;
20. Новокаховське товариство охорони природи, Таісія Козак;
21. Одеське відділення Національного екологічного центру України, Андрій Шуневич;
22. Закарпатська філія Українського гідроекологічного товариства, Андрій Ковальчук;
23. Лисичанська міська екологічна організація «Зелений Світ», Леонід Черножуков;
24. Львівська міська громадська організація «Екотерра», Андрій Демянів;
25. Міжнародний соціально-екологічний союз-Донбасс, Андрій Садовнічий.
26. Фонд захисту та відродження дикої природи ім. проф. Пузанова, «Природна спадщина», Іван Русєв;
27. ЕкГ «Печеніги», Сергій Шапаренко;
28. Клуб «Білі ворони», Сергій Решетов;
29. Громадська екологічна організація «Зелений світ» Тернопільського р-ну, Валерій Дегтярьов;
30. Громадська екологічна організація «Зелений світ  Дубова Балка», Зоя Бережна;
31. Сіверодонецька міська екологічна організація «Зелений Світ», Камишан Сергій;
32. Громадська екологічна організація «ЕКОПЛАЙ», Василь Вередюк.