Забезпечення екологічної рівноваги
в контексті реалізації цілей тисячоліття

О. В. Позняк, к.е.н.

На сьогодні світовою наукою визнано, що реальною рушійною силою економічного прогресу є людина, що розвиток держави повинен служити інтересам людей, а не люди служити інтересам держави, що не можна зводити суспільний прогрес лише зростання доходів та багатства, невідємними його складовими є примноження здоровя людей, їх освіти, збереження навколишнього середовища, забезпечення свободи дій та слова.

В контексті реалізації ідей людського розвитку ООН було розроблено Цілі розвитку тисячоліття, які були затверджені 189 країнами-членами ООН, в т.ч. й Україною. Цілі розвитку тисячоліття передбачають: подолання бідності, досягнення якнайповнішого охоплення дітей початковою освітою, сприяння гендерній рівності, зниження дитячої та материнської смертності, запобігання захворюванням та поширення практики контрацепції, поліпшення стану довкілля, розширення міжнародного партнерства.

Колективом вітчизняних науковців в контексті цих стратегічних напрямів розроблено цілі тисячоліття, які враховують пропозиції фахівців ООН, існуючу нині в Україні соціально-економічну ситуацію і багатоваріантний прогноз основних соціально-економічних тенденцій у середньостроковій перспективі. Одна з цілей розвитку для України передбачає забезпечення екологічної рівноваги.

Важливість досягнення даної цілі обумовлена тим, що Україна, маючи сприятливі природні умови та володіючи багатими і різноманітними природними ресурсами, в кінці ХХ століття зіткнулася з цілим рядом екологічних проблем. За оцінками фахівців, до екологічно чистих або умовно чистих територій відноситься лише 15 % площі України, приблизно стільки ж припадає на малозабруднені території, тоді як до забруднених територій належить 70 % площі, в т.ч. до територій екологічного лиха  1,7 %. Це найбільш постраждалі від Чорнобильської катастрофи території та деякі перенасичені промисловістю регіони.

В Україні прийнято біля 230 екологічних програм, однак більшість з них не діють через відсутність фінансування. Одним із свідчень підвищення рівня занепокоєння суспільства станом навколишнього середовища стало проходження до Верховної Ради минулого скликання по виборах за партійними списками Партії зелених України, не дивлячись на відсутність у її складі яскравих, відомих широкому загалу лідерів. Це є унікальною ситуацією для пострадянських країн.

Україна посідає одне з перших у світі місць за якістю ґрунтів та біологічною продуктивністю угідь, має багатий рослинний та тваринний світ. Разом з тим наша держава належить до найменш забезпечених власними водними ресурсами європейських країн. За такими показниками, як рівень розораності сільськогосподарських угідь, інтенсивність вирубок лісу, використання водних ресурсів, Україна є лідером серед європейських країн.

Однією з найгостріших проблем економічного розвитку в країнах колишнього СРСР, в т.ч. й в Україні є проблема високого рівня енергоємності виробництва. В першій половині 1990-х років обсяг ВВП в розрахунку на одиницю споживання енергії (1 кг палива в нафтовому еквіваленті) в Україні склав 0,4 дол. США за паритетом купівельної спроможності. За цим показником наша держава знаходилася на рівні інших країн СНД і значно поступалася як країнам ОЕСР, так і найвідсталішим країнам світу. Протягом останнього десятиліття ХХ століття відбулося зниження енергоємності виробництва в Україні і відповідно зменшення відставання від більшості країн світу за ефективністю використання енергії. В 1998 році величина показника ВВП в розрахунку на одиницю споживання енергії досягла 1,2 дол. США за ПКС проти 3-7 дол. в країнах ОЕСР і 2-4 дол. в більшості держав Азії та Африки.

Важливою проблемою є забезпечення цілодобового доступу всього населення до чистої питної води. Це повязано з тим, що водні ресурси є найбільш важливими для життя людини і власне визначають її існування як біологічного виду.

За даними спільного обстеження ЮНІСЕФ і Держкомстату України у 1999 р. постійний доступ до безпечної питної води мали 97,7 % населення країни, в т.ч. в сільській місцевості  93,7 %, в міських поселеннях  100 %. Однак, в тому ж році не відповідало нормам ГОСТ 2874-82 «Вода питна. Гігієнічні вимоги та контроль якості» за санітарно-хімічними показниками від 11,6 до 15,3 % (в залежності від підпорядкованості систем водопостачання) досліджених проб води, за бактеріологічними показниками  4,4-7,6 % проб¹. Тобто, навіть для тих населених пунктів, де проблему цілодобового доступу населення до питної води можна вважати вирішеною, проблема її якості залишається актуальною. Про це, зокрема, свідчать недавні події в столиці України, коли до системи водопостачання населення ряду районів Києва потрапила вода з болотяним запахом. В ряді приморських міст водозабезпечення населення вимушено здійснюється за рахунок забору морської води, яка навіть після ретельної очистки та опріснення має заздалегідь низьку якість. Саме низька якість питної води в південних регіонах є причиною підвищеної смертності населення.

Крім того, дані обстеження ЮНІСЕФ і Держкомстату не враховують перебої з водопостачанням. Вони існують в багатьох містах, ця проблема є актуальною навіть для головного курортного центру України  Ялти. Абсолютна більшість сільських населених пунктів держави не обладнані системами водопостачання та водовідведення, мешканці сільської місцевості використовують воду з криниць.

Проблеми забезпечення населення чистою питною водою значною мірою повязані з недостатнім рівнем очищення відпрацьованих вод субєктами економічної діяльності та недостатнім рівнем використання оборотної води. У 2000 р. питома вага оборотної та повторно використаної води в загальному обсязі використання на виробничі потреби становила 86 %, а в окремих регіонах досягала просто критичного рівня: у Вінницькій області  12 %, в м. Севастополі  27 %, в Чернівецькій області та м. Києві  трохи більше половини. Високий рівень використання для виробничих потреб оборотної та повторно води (93 % або більше) спостерігається в 7 з 27 регіонах України (Івано-Франківська, Луганська, Миколаївська, Полтавська, Рівненська, Харківська, Хмельницька області). Причому це регіони, які займають діаметрально протилежні позиції за багатьма характеристиками: рівнем урбанізації, структурою економіки, рівнем життя населення, географічним положенням.

Україна характеризується значним видовим багатством флори та фауни. На території держави (включаючи прибережні води) зустрічається біля 30 тис. видів рослин та майже 45 тис. видів тварин. Однак, зростання чисельності населення та підвищення рівня антропогенного навантаження на територію, господарська діяльність людей, пряме винищення тварин і рослин завдало непоправної шкоди біосфері. Протягом 2000 р. в Україні було зареєстровано 3,7 тис. випадків лісових пожеж, якими було охоплено 1,6 тис. га. В результаті пожеж завдано збитків майже на 1,4 млн. грн. Значний негативний вплив на розвиток органічного світу справила Чорнобильська катастрофа: 3,5 млн. га лісів виявилися забруднені радіонуклідами, в т.ч. 200 тис. га  повністю вилучено з експлуатації. Як наслідок, помітно зменшилися обсяги заготівлі деревини, грибів, ягід, лікарських рослин.

Протягом другого тисячоліття з території України зникли 6 видів тільки крупних ссавців (з них 2 види  тур і тарпан винищені повністю винищені, решта збереглися в інших країнах), значна кількість видів перебуває на межі зникнення. Ще в радянський період до «Червоної книги України» було занесено понад 150 рослин та 85 видів тварин. Друге видання «Червоної книги» містить уже 382 види тварин. Однак, незважаючи на заборону, продовжується винищення зникаючих видів живих організмів, перш за все квіткових рослин.

У 2000 р. площа мережі природних заповідників, біосферних заповідників та національних парків в Україні становила 887,5 тис. га, або 1,5 % від загальної площі території країни. Загальна площа природно-заповідного фонду (включаючи заказники, заповідні урочища, регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, зоологічні та дендрологічні парки, парки-памятки садово-паркового мистецтва, памятки природи) становить майже 4,2 % площі України. Не дивлячись на зростання цього показника у 2,4 рази за останні 15 років, він залишається надзвичайно низьким. В сусідній Польщі під охороною перебуває понад 10 % території, в Словаччині  понад 20%, практично в усіх країнах Західної Європи цей показник перевищує 6 % і навіть в державі-місті Сінгапурі наближається до 5 %.

Для високо урбанізованої та перенасиченої важкою промисловістю України актуальним завданням є зниження забруднення атмосферного повітря. У 2000 р. шкідливі викиди в атмосферне повітря склали 5,9 млн. т (або 9,8 т у розрахунку на 1 км2 території), в т.ч. 4,0 млн. т  стаціонарними джерелами і 1,9 млн. т   пересувними джерелами (автотранспортом). Спостерігається тенденція до підвищення інтенсивності забруднення повітря від автотранспорту, тоді як обсяги шкідливих викидів від стаціонарних джерел в результаті трансформації економіки дещо зменшуються.

Лідерами за обсягами шкідливих викидів в атмосферне повітря стаціонарними джерелами є великі міста Сходу України, перш за все Кривий Ріг та Маріуполь, однак катастрофічна ситуація спостерігається і в ряді малих та середніх міст менш урбанізованих територій, де розміщено 1-2 енергетичні або хімічні підприємства   Бурштин (Івано-Франківська область), Добротвір (Львівська), Українка (Київська), Ладижин (Вінницька).

Стан оточуючого середовища в Україні створює реальну загрозу національній безпеці. Невирішеність екологічних проблем може звести нанівець будь-які успіхи в сфері поліпшення соціального розвитку та стану економіки. Забезпечення екологічної рівноваги має стати одним з найважливіших пріоритетів державної політики. Недостатня увага до проблем екологічного розвитку може призвести до того, що в Україні не залишиться чистих та малозабруднених територій, а перелік регіонів екологічного лиха значно розшириться. Це погіршить умови життєдіяльності населення, відобразиться на рівні захворюваності, викличе зростання смертності та загострення проблем депопуляції.

Згідно з даними опитування, проведеного Українським інститутом соціальних досліджень в кінці 2002 р., 24 % мешканців України вважають, що ситуація у сфері охорони оточуючого середовища та підтримки екологічної безпеки протягом останніх років значно погіршилася, оцінюючи якість змін, що відбулися, у 1 бал за 10-бальною шкалою. Ще 37 % населення вважають, що зміни можуть бути оцінені у 2 або 3 бали і лише 10 % обирають оцінку 6 балів і більше. В середньому населення України оцінює якість змін у сфері охорони навколишнього середовища у 3,0 бали за 10-бальною шкалою.

На оцінку ситуації у сфері екологічної безпеки значною мірою впливає матеріальний стан респондентів. Середній бал оцінки складає у багатих осіб (які можуть дозволити собі придбати практично все, що хочуть)  4,3, у забезпечених  3,7, серед осіб, яким у цілому на життя грошей вистачає  3,4, серед тих, кому вистачає лише на харчування та найнеобхідніші недорогі речі  3,1, серед найбідніших (які ледве зводять кінці з кінцями)  2,6 бали. Воочевидь це повязано з тим, що члени домогосподарств, які зазнають метеріальних труднощів, частіше перебувають у пригніченому моральному стані, внаслідок чого більшою мірою переймаються існуючими проблемами, в т.ч. й екологічними. Респонденти, які вважають, що їх життя за останні 5 років поліпшилося та ті, що очікують поліпшення свого життя протягом найближчих 5 років, більш оптимістично оцінюють і екологічні тенденції. Тобто, забруднення оточуючого середовища виходить за рамки суто екологічних проблем і набуває статусу соціальної проблеми.

В цих умовах забезпечення екологічної рівноваги стає одним з пріоритетних напрямків державної політики. Досягнення цілі передбачає вирішення таких завдань: зниження енергоємності виробництва, забезпечення доступу до чистої питної води всьому населенню, розширення мережі національних парків та заповідників, недопущення збільшення інтенсивності забруднення атмосферного повітря.

1. Зниження енергоємності виробництва. Проблема енергозбереження і зменшення енергоємності виробництва залишається надзвичайно актуальною. Основний індикатор моніторингу енергоємності виробництва  ВВП в розрахунку на одиницю споживання енергії (1 кг палива в нафтовому еквіваленті) у доларів США за паритетом купівельної спроможності. В якості завдання на 2011 рік доцільно прийняти досягнення сучасного рівня ефективності використання енергії у країнах Вишеградської четвірки (Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина)  3,2 дол. США за ПКС на 1 кг палива в нафтовому еквіваленті, оскільки саме ці держави є орієнтиром для України стосовно стандартів рівня життя та економічного розвитку.

2. Забезпечення доступу до чистої питної води всьому населенню країни. Основним показником досягнення даної цілі є питома вага населення, що користується чистою питною водою по державі в цілому та окремо в містах і в селах. До 2011 року доступ до чистої питної води повинні мати всі мешканці України незалежно від місця проживання, причому розрахунок відповідного показника повинен спиратися на більш жорсткі стандарти якості води, ніж це було передбачено в обстеженні ЮНІСЕФ та Держкомстату України 1999 р.

3. Розширення мережі національних парків і заповідників. Важливим напрямком забезпечення сталого розвитку держави стає збереження розмаїття рослинного та тваринного світу. Це необхідно не лише для поліпшення ресурсозабезпечення економіки держави та рекреаційної цінності території, але й з точки зору етичного виховання підростаючого покоління. Індикатором моніторингу охорони природи є питома вага площі мережі національних парків та заповідників у загальній площі країни.

Згідно з Програмою розвитку національної екологічної мережі, прийнятою Верховною Радою України (Закон про розвиток Національної екологічної мережі України), в 2015 році, частка земель природно-заповідного фонду має складати 10,4 % загальної території України, при цьому необхідно, щоб площа заповідників та національних парків становила не менше 3,0 % загальної площі країни. Розширити мережу національних парків і заповідників можна, перш за все, за рахунок створення нових національних парків у гірських районах Карпат, на узбережжях морів і великих річок, у лісопарковій зоні великих міст.

4. Недопущення підвищення інтенсивності забруднення атмосферного повітря. Рівень забруднення повітря оцінюється за допомогою двох основних показників: о бсяг викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел та обсяг викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря від автотранспорту. Необхідно щоб відродження економіки України не супроводжувалося зростанням щорічного обсягу викидів від стаціонарних джерел. Одночасно має бути гарантовано недопущення зростання інтенсивності шкідливих викидів від автотранспорту протягом усього періоду.

Суттєве покращення стану довкілля можливе лише за умови позитивних змін в економіці. Однак, більшість вище перерахованих заходів може бути здійснена при мінімальних витратах, необхідне лише відповідне визнання пріоритетності вирішення екологічних проблем, внесення відповідних змін до законодавства, посилення відповідальності посадових осіб та рядових громадян за дії, здатні призвести до погіршення екологічної ситуації, пропаганда такого способу життя населення, який сприяє забезпеченню екологічної рівноваги.

1. Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у 1999 році.  К., Видавництво Раєвського, 2000.  с. 24