Екологічна освіта як складова частина
стратегії сталого розвитку

Скиба Ю.А.,
Національний педагогічний університет
імені М.П.Драгоманова, М.Київ

Уникнути впливу людини на довкілля, зберегти природу у незміненому стані не реально, оскільки, щоб жити, людина повинна створювати необхідні умови для задоволення своїх потреб, тобто здійснювати виробничу та іншу діяльність. Проте у процесі здійснення будь-якої діяльності, повязаної з втручанням у навколишнє середовище, неминуче виникають зміни цього середовища.

Навіть побіжний погляд на стан екологічної проблематики за останнє десятиріччя дає підстави для висновку, що зусилля світового співтовариства щодо її поліпшення не викликають оптимізму. Населення планети вже перевищило 6 млрд. чоловік. За останні 10 років площа тропічних лісів скоротилися більше ніж на 100 млн. га. Запаси нафти скоротилися на ЗО млрд. т. із них 20 млрд. т. її згоріло у двигунах легкових автомобілів. Тому організовувати людську діяльність у навколишньому середовищі, яке є і середовищем існування самої людини, треба так, щоб ця діяльність не тільки не виходила за межі адаптаційних можливостей людини, а забезпечувала зберігання біосфери в стані оптимальному для життя.

На замовлення Римського клубу у 1972 р. група вчених під керівництвом Д. Медоуз провела глобальне моделювання взаємодії суспільства з довкіллям за 5 факторами: зростання народонаселення і промислового виробництва, загострення продовольчої проблеми, виснаження природних ресурсів, забруднення природного середовища. Вони дійшли висновку, що коли людство не замінить тенденції свого розвитку, не почне створювати економічну і екологічну стабільність, на нього неминуче чекає криза, що фактично означає катастрофу сучасної цивілізації.

Тому задекларований у червні 1992 р. термін «сталий розвиток» вказує на вихід із становища. Під ним зрозуміли такий розвиток, який забезпечує потреби теперішнього часу, але не позбавляє можливості майбутні покоління задовольнити свої потреби. Нині можна стверджувати, що подальший розвиток людства на основі безоглядного споживання природних ресурсів практично вичерпано.

Отже, людство стоїть перед необхідністю розробки стратегії свого виживання на планеті. Вона передбачає переорієнтацію всіх сфер життя людей: соціальну, економічну, освіту, культуру, політику, міждержавні відносини на формування нової системи цінностей і моралі.

Сучасна екологія  це, за визначенням Ю. Одума, супернаука, що вивчає планетарний рух, який є наскільки фізичним і хімічним, настільки ж біологічним, а також психологічним, соціологічним і економічним явищем. Протягом довгого часу в екологічній оцінці буття, а отже, і в освітній традиції домінував антропоцентризм, чим й обумовлювалося у значній мірі погіршення стану навколишнього середовища. Одним з чинників, що впливає значною мірою на поглиблення критичного довкілля, є недостатність екологічної орієнтації освітнього процесу.

Оптимізація взаємовідносин суспільства і природи, вироблення вмінь активно цілеспрямовано впливати на природне середовище, не завдаючи йому шкоди, не можливі без відповідних екологічних знань. На сучасному етапі розвитку людства, в час надвисокого рівня впливу на довкілля з не завжди передбачуваними наслідками екологічна освіта, виховання і культура громадян визначають не лише сутність держави, але й благополуччя та здоровя нації. Екологічна освіта є необхідною складовою сталого гармонійного екологічно безпечного розвитку суспільства.

Концепція екологічної освіти в Україні затверджена у 2002 році МОН України передбачає чітку структуру формування екологічної освіти, що охоплює всі вікові, соціальні та професійні групи населення. В ній виділено два основні напрямки освіти  формальна і неформальна. Формальна освіта охоплює всі ланки загальної системи освіти яка існує в Україні: дошкільна, шкільна, позашкільна, професійно-технічна, вища та післядипломна. Другий напрямок  має просвітницький характер і спрямований на формування екологічної культури населення через засоби масової інформації, громадські екологічні обєднання, партії тощо. Тому екологічна освіта і виховання всіх верств населення є одним із найважливіших і необхідних шляхів, що сприятиме ефективному вирішенні надзвичайно гострих екологічних і соціальне-економічних проблем сучасної України.

Виходячи з цього, нами проаналізовано стан екологічної освіти у, дитячих садочках, школах і педагогічних вищих навчальних закладах.

Розпочну із аналізу стану екологічної освіти у дошкільних навчальних закладах. В системі безперервної екологічної освіти найважливішою є її перша ланка  дошкільна освіта. На цьому етапі закладаються основи світогляду людини, її ставлення до довкілля.

Базовий компонент дошкільної освіти в Україні передбачає формування у дитини почуття відповідальності за те, що відбувається навколо неї, за свої дії в довкіллі. Програмний матеріал дитячих дошкільних закладів містить певний обсяг інформації про живу та неживу природу, але він не завжди достатній для формування екологічної культури.

На теперішній час в Україні розпочалась активна робота, особливо педагогами-новаторами, методистами по створенню дитячих садочків екологічного напряму наприклад, дитячий садочок № 407 м. Києва, № 24 м. Мелітополя, № 1 смт. Чернігівка Запорізької області та ін. Де розроблені і впроваджуються авторські програми «Екологічне виховання дітей дошкільного віку».

Процес формування екологічних знань відбувається із дотримання принципів, концентричності, доступності, практичності тощо. Особливо важливе значення подається практичній діяльності дітей, зокрема, екскурсіям, спостереженням, екологічним іграм, виготовлення предметів та іграшок з природного матеріалу тощо.

Проте екологічне виховання у дитсадочках недостатньо розвинуте і потребує подальшого розвитку, з метою охоплення всіх дошкільних закладах. Тому нова концепція дошкільного виховання повинна передбачати сучасний підхід до методологічних питань та підготовки кадрів.

Суспільство на сучасному етапі вимагає від шкільної освіти забезпечення максимального розвитку інтелектуальних здібностей і формування загальнолюдських якостей особистості. Насамперед духовного розвитку особистості, якій притаманний екологічний спосіб мислення, екологічна культура, мораль, етика. Тому за сучасних умов школі повинна належати головна роль у формуванні екологічного мислення.

Шкільна екологічна освіта здійснюється за двома напрямками: викладання курсу «Основи екологічних знань» та екологізація навчальних дисциплін.

1993 року Міністерством освіти України запроваджений до базового навчального плану школи варіативний курс «Основи екології». Було підготовлено програму і підручник «Основи екологічних знань» (автори  Г. О. Білявський, Р. С. Фурдуй). Крім того, для шкіл з поглибленим вивченням екології видань підручники «Екологія» (автори  С. І. Дерій, В. О. Ілюха), «Екологія людини» (автори  О. М. Микитюк, О. 3. Злотін, В. М. Бровдій), проте в переважній більшості шкіл курс «Основи екології» не викладається. Там же, де цей курс є, його викладають ентузіасти, або ж вчителі предметники: біологи, географи, історики, правознавці тощо, бо вчителів-екологів в Україні практично немає і це в цілому не забезпечує формування високого рівня знань учнів.

Найпоширенішою формою екологізації шкільної освіти є насичення предметів природничо-географічного циклу, зокрема біології, географії, хімії та ін. екологоосвітнім матеріалом. Такий підхід не виправдовує себе в системі формування екологічних знань. Як правило, вчитель-предметник повинен додатково відображати в темах базових курсів екологічну проблематику. Тому не всі педагоги приділяють належну увагу екологічним питанням. Мотивують вони це тим, що екологічні знання учні набудуть під час вивчення інших предметів. Це замкнуте коло, як правило, призводить до того, що матеріал з екології у жодному із шкільних предметів висвітлюється не достатньому.

Особливо актуальним є якісно нова підготовка вчителя, здатного перебувати навчально-виховний процес у напрямі його екологізації та гуманізації на основі глибоких діалектичних знань і набутих вмінь та навичок. На теперішній час підготовка вчителя здійснюється за двома напрямками: викладання курсу «Основи екології» для студентів не біологічних спеціальностей та підготовка фахівців-екологів.

Базовими навчальними планами вищих педагогічних закладів освіти передбачено обовязкове вивчення курсу «Основи екології» обсягом 54 год., на всіх факультетах. Він носить теоретичний характер і знайомить студентів із основними законами і принципами взаємодії і взаємовідносин живих організмів між собою та навколишнім середовищем. Особлива увага приділяється наслідкам антропогенного впливу на різні рівні організації живого: видовий, популяційний, біоценотичний, екосистемний і біосферу в цілому. Без сумніву, що такий підхід не дає можливості сформувати глибокі екологічні знання, особливо у студентів спеціальностей «Дошкільне виховання» і «Початкове навчання».

Значну увагу проблемі екологічної освіти приділяється на природничих і біологічних факультетах університетів. Зокрема у Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова до навчальних планів підготовки вчителів біології, географії та хімії, крім курсу «Екологія» обсягом 108 год., запроваджені, для різних спеціальностей, спецкурси «Урбоекологія», «Екологія рослин», «Екологія тварин», «Хімія і оточуюче навколишнє середовище», проте цього недостатньо.

Тому у 2002 році НПУ імені М. П. Драгоманова отримав ліцензію на надання освітніх послуг за спеціальністю 6.070800 «Екологія та охорона навколишнього середовища» для підготовки фахівців-екологів, викладачів. Формування екологічного мислення у студентів здійснюється через екологічну освіту на базі сучасних наукових знань у сфері природничих наук з їх екологічною спрямованістю.

Програма підготовки передбачає вивчення циклів гуманітарної і соціально-економічної, природничо-наукової, професійно-орієнтованої та професійно-науково-предметної підготовки та вивчення спеціальних дисциплін, що дозволяє сформувати екологічний світогляд і забезпечити базовий рівень знань.

Майбутні вчителі мають не тільки знати особливості будови і функціонування рослинних і тваринних організмів, закономірності їхнього поширення на Землі, але й усвідомлювати пристосувальний характер цих ознак відповідно до умов довкілля. У програмах мають знайти також відображення питання впливу антропічних змін навколишнього середовища на життєдіяльність рослин і тварин, заходи, спрямовані на забезпечення оптимальних умов для їхнього існування в природі.

Робота з підготовки вчителя-еколога спрямовується на те, щоб набуті екологічні і природоохоронні знання переростали у переконання і ставали невідємною частиною його світогляду та майбутньої професійної діяльності. Для досягнення цієї мети викладачі перебудовують навчальний процес від передачі знань до розгляду проблеми і розробки можливих її шляхів вирішення.

Методичний аспект проблеми підготовки екологічно грамотного вчителя висвітлюється на засадах міждисциплінарних звязків, що дає змогу всебічно аналізувати будь-яке негативне явище у навколишньому середовищі, що виникло під впливом антропічної діяльності, глибше осмислювати теорію взаємозвязків суспільства і природи та будувати практичну діяльність на науковій основі гармонізації таких взаємозвязків. Це забезпечить цілісне уявлення навколишнє середовище, озброїть майбутніх вчителів ефективними методами безпечного впливу на нього.

Екологічна освіта і виховання повинні орієнтуватись на активну взаємодію людини з природою, побудовану на науковій основі, на оцінюванні людини як частини природи. Екологічні знання, доповненні ціннісними орієнтаціями, повинні стати основою екологічної культури і екологічного мислення. Вони мають сприяти усвідомленню цінностей, допомагати вирішенню комплексних екологічних проблем, що стоять перед людством, забезпечити комфортність його проживання у майбутнього, зберегти та примножити унікальну різноманітність всієї біоти і зокрема рослинного та тваринного світу.

Отже, аналіз сучасного стану екологічної освіти свідчить про недостатню реалізацію її структури і змісту не дивлячись на прийняття відповідних нормативних документів. Крім того, необхідно забезпечити екологічну підготовку педагогічних кадрів, з метою формування активної громадської позиції у майбутніх вчителів щодо вирішення проблем захисту навколишнього середовища і сталого розвитку.