Кажуть, потрапити у минуле неможливо. Парадокс, але можливо це минуле зробити … майбутнім. Зробити так, щоб наші з вами внуки та правнуки мали змогу доторкнутись до реліктів, які вистояли багато століть попри буремні події в житті людей, відчути моменти, коли час зупиняється, все другорядне зникає, і лишається лише велич природи, водночас і могутньої, і вразливої, такої залежної від нас. Мова йде про збереження й розширення природоохоронних територій, зокрема й території пралісів, що сьогодні в Європі збереглися практично лише в Україні. За інформацією з відкритих джерел, саме Україна є володаркою 70% цього природного багатства на континенті.

Попри лірику є ще один аспект. Відповідно до Угоди про Асоціацію з ЄС, Україна має адаптувати національне законодавство до європейських директив про охорону диких птахів та про охорону середовищ їх існування. Це стосується створення мережі природоохоронних територій, яка в рамках ЄС відома як «НАТУРА-2000». Також відповідно до Конвенції про охорону біологічного різноманіття, стороною якої з-поміж 193 держав є й Україна, площі природоохоронних територій до 2020 року планується розширити до 17% (на суходолі). Згідно з Угодою між Україною та ЄС про фінансування програми «Підтримка стратегії реалізації екологічної політики України на період до 2020 року» загальна площа природоохоронних територій вже на початок минулого року повинна була сягнути 6,9%. Наразі ж їх площа в Україні складає лише 6,08% (у середньому по Європі — 15%).

Саме над завданням розширення площі природоохоронних територій сьогодні працюють науковці Карпатського національного природного парку (КНПП). 31 липня вони за сприяння проекту «Збереження Карпатських пралісів», що реалізується Українським товариством охорони птахів за фінансової підтримки Франкфуртського зоологічного товариства (Німеччина), й підтримки Міністерства екології та природних ресурсів і Всеукраїнської екологічної громадської організації «МАМА-86» організували прес-тур для журналістів, маючи на меті наочно продемонструвати унікальність цього надзвичайного скарбу — єдиних збережених у первозданному вигляді лісових масивів.

У чому ж особливість пралісів?

По-перше, таких місць, як пояснює заступник директора парку Олександр Киселюк, залишилось небагато. В Європі праліси є лише на території України, Німеччини та Словаччини. Інші країни їх безконтрольно вирубали. Тому частину реліктових масивів, що вижили, узяла під охорону Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури — ЮНЕСКО.

Слід також розрізняти праліси й старовікові ліси. Праліси — це не зачеплені активною людською діяльністю ліси через важкодоступність до місць їх зростання. Україна, на відміну від своїх європейських сусідів, мала, вочевидь, більш нагальні питання, ніж займатися освоєнням таких територій, що і врятувало їх. Праліс — це віковий ліс, який протягом тривалого часу, що вимірюється навіть у кілька сотень чи тисяч років, росте та розвивається абсолютно природнім шляхом. Вік дерев тут часто сягає понад 200, а то й навіть 500 років, залежно від породи дерев. Вони є домівкою для численних видів птахів, тварин і комах.

Експерти вважають, що такі ліси прекрасно дають собі раду, їх не треба чистити (робити санітарні рубки) абощо. Система пралісів сама себе регулює. Головне — зберегти їх такими як є, каже О. Киселюк. Цей захист може надати статус природоохоронної зони для тих ділянок, що його ще не отримали. Науковці парку сьогодні працюють над обґрунтуванням розширення природоохоронних територій за рахунок ідентифікованих ділянок старовікових лісів та пралісів, які належать лісгоспам, що дасть можливість таким чином збільшити площу природо-заповідного фонду України. Це є одним із завдань проекту "Збереження карпатських пралісів", що впроваджується на території дев’яти національних природних парків гірської зони Карпатського регіону в районі зростання пралісів і старовікових лісів.

Процедура надання статусу природоохоронної території лежить через Держагентство лісових ресурсів, яке має затвердити обґрунтування науковців щодо розширення природоохоронних територій, а відтак подати на розгляд Президента України. Працівники парку щиро сподіваються на підтримку владних інституцій.

Під час прес-туру журналісти відвідали й унікальне верхове оліготрофне сфагнове болото, що збереглось ще з часів середнього голоцену (післяльодовиковий період 2500–7700 років тому). Воно простягається на території площею у 100 гектарів на висоті 850 метрів над рівнем моря. Вік — близько 2000 років! Куди не кинь оком — повсюди килимом стеляться мохи (мох сфагнум) й різнотрав’я. Тільки у цій місцині живе понад 200 видів рослинних та тваринних організмів. З червонокнижних рослин тут росте журавлина дрібноплода та представники родини обхідних. Мешкає тут і єдина в Україні рослина–хижак з милою назвою «росичка круглолиста». Вона є родичкою представників екваторіальної флори. Росичка харчується мошками й комарами, вбиваючи їх своєю отрутою, розповіла Оксана Тимчук, завідувач лабораторії лісівничо-ботанічних досліджень КНПП.

Надзвичайно живописно в цю пору року виглядає й урочище Цибульник, розташоване на високогірних луках Чорногори, де масово цвіте іван-чай. Ця рослина має надзвичайні цілющі властивості як для людей (діє як природній антиканцероген), так і для лісів. Вона першою з’являється на місці вирубок, тим самим допомагаючи відродитися іншим рослинам, відзначила науковець. Субальпійські луки багаті й на інших представників рослинного світу — цибулю сибірську, цицербіту альпійську, пухівку, орхідні та багато інших типових, рідкісних і зникаючих видів рослин.

Та найбільше емоцій у журналістів викликала поїздка на полонину Борсучина до господаря Василя Саманюка. Напевно, кожен хоча би раз в житті випробовував себе під час катання на американських гірках. Так от, вони навіть у порівняння не йдуть з відчуттями їзди на вантажівці ГАЗ 66 гірською дорогою до полонини! Цю атракцію можна сміливо вносити до переліку туристичних принад парку для любителів екстриму. Подолавши вісім кілометрів гірської дороги, ви опиняєтеся у місці, де гуцульська культура і традиції ведення полонинського господарства взяли гору над часом. Майже ніщо тут не нагадує, що надворі — 21 століття (хіба що наш припаркований ГАЗ 66). Якщо ви мрієте забути про плин часу та потрапити у царство затишку та спокою, вам — сюди. Смак гуцульської вурди, звуки трембіти й весела гра кози (традиційний гуцульський музичний інструмент), і ви вже не схочете повертатися.

Наталя Петрів