Найважливішим показником якості продукції, товарів чи послуг є їхня безпека для здоров’я, майна людини та навколишнього середовища. Тому зараз в Україні проблеми якості та всі питання, пов’язані зі створенням загальнодержавної системи управління якістю та безпекою, набувають надзвичайної актуальності.

Серед двадцяти підгалузей легкої промисловості найбільш екологічно небезпечними є наступні:

• текстильна,
• шкіряно-взуттєва,
• хутряна
• шкіргалантерейна.

Ці підгалузі широко використовують різноманітні види натуральної сировини, велику кількість води та енергії, а також хімічні речовини, що створює значне антропогенне навантаження на довкілля.

Слід відзначити, що світовий ринок характеризує загостренням конкуренції та підвищенням вимог не тільки до якості, але до безпечності продукції, тому в будь-якій з європейських країн найважливішим фактором є саме екологічна безпека продукції.

У сучасному обігу під терміном «екологічна безпека» стосовно товарів споживання мають на увазі:

• відсутність у готовому продукті речовин, що негативно впливають  на  організм людини;
• безпеку вилучення/використання сировинних ресурсів для людини та довкілля;
• мінімальний негативний вплив на навколишнє середовище на всіх етапах виробництва  продукції;
• нешкідливу утилізацію або переробку відходів і упаковки.

НОРМУВАННЯ ЯКОСТІ ТА БЕЗПЕКИ ТЕКСТИЛЬНОЇ ПРОДУКЦІЇ: МІЖНАРОДНА ПРАКТИКА

Проблема гарантування безпеки продукції у світовій практиці вирішується шляхом оцінювання її відповідності чи декларацією про відповідність, або сертифікацією, яка забезпечує одне з важливих прав людини – право на безпечне життя.

З метою забезпечення якості та безпеки текстильної продукції у 1992 р. була створена Міжнародна асоціація дослідження та тестування в галузі екології текстилю ЕКО-ТЕХ (International Oeko-Tex Association), до складу якої входить 14 відомих науково-дослідних установ з Європи та Японії. Асоціація займається дослідженнями та розробкою науково-обґрунтованих вимог безпеки текстильних матеріалів та виробів з них. Система стандартів ЕКО-ТЕКС складається з двох частин: «Екотекс-100» та «Екотекс-200», які діють тільки в сукупності.

За стандартами «Екотекс-100» передбачається визначення в тканині залишкових концентрацій важких металів, летких органічних сполук, залишкової частини пестицидів, похідних соляної кислоти та продуктів деструкції барвників і інших речовин, що мають токсичні та/або канцерогенні властивості. Окрім гранично допустимих концентрацій зазначених речовин, цей стандарт регламентує також нормативні значення таких показників, як стійкість отриманих на текстильному матеріалі забарвлень, емісія летких компонентів обробних препаратів та деякі інші.

Стандарти «Екотекс-200» визначають методики кількісної оцінки характеристик безпеки, які визначаються стандартами «Екотекс-100».

В системі стандартів «Екотекс» всі текстильні матеріали розділені на групи в залежності від суворості вимог, а саме:

• Дитячий асортимент, до якого висуваються найбільш жорсткі вимоги щодо вмісту хімічних речовин, навіть до їхньої повної заборони.
• Асортимент виробів з текстилю, більша частина поверхні якого контактує зі шкірою людини (натільна білизна та постіль, сорочки, блузки, брю­ки, спідниці тощо).
• Асортимент виробів, що не контактують зі шкірою людини (верхній одяг).
• Асортимент виробів, що застосовуються в домашніх умовах, в громадських місцях, транспорті, які є середовищем постійного або тимчасового перебування людини, до яких висуваються жорсткі вимоги щодо емісії шкідливих речовин в приміщенні.

До основних нормативів безпеки текстилю за стандартом «Екотекс-100» належать:

• рН (водневий показник) вод­яної витяжки з тканини, який повинен бути в межах 4,0 - 7,5 для перших двох категорій виробів. Це обумовлено тим, що для нашої шкіри  характерно рН  4.5 - 5,5, для двох інших категорій виробів   рН має становити 4,0 - 9,0;
• гранично допустимі концентрації (ГДК) формальдегіду в зразку та його емісія в повітрі, вимоги до яких найбільш високі для дитячого асортименту;
• відсутність токсичних барвників;
• стійкість пофарбування до поту та слини (для дітей);
• гранично допустимі концентрації (ГДК) важких металів, що можуть міститися в технологічній воді та в деяких  металокомплексних барвниках, і потрапляти на тканину й потім до орга­нізму. Для дитячого асортименту ГДК важких металів в багато разів менші, ніж для виробів інших  груп.
• гранично допустимі концентрації хлорорганічних речовин як в тканині  (особливо дитячого асортименту), так і в повітрі (емісія);
• запах (в нормі не повинен відчуватись незвичайний запах).

СТАНДАРТИЗАЦІЯ ТЕКСТИЛЬНОЇ ПРОДУКЦІЇ В УКРАІНІ

Вітчизняна практика стандартизації текстильної продукції регулюється відповідними законами України та базується на обов’язковій відповідності державним стандартам та санітарно-гігієнічним нормам (перелік документів наведено в останньому розділі). Однак на сьогоднішній день на відміну від європейських стандартів, в цю систему принципів гігієнічної оцінки текстилю не входить контроль таких гігієнічно значимих показників, як барвники, важкі метали, антисептики, пестициди[1]. Санітарні норми та правила регламентують лише сировинний склад, повітропроникність, гігроскопічність і питомий поверхневий електричний опір. Вказані показники опосередковано визначають безпеку продукції, в той час як сучасний покупець бажає бути впевненим, що річ, яку він придбав, не містить токсичних речовин, і що ця продукція не становить загрози для його здоров’я та здоров’я дітей[2].

[1] Ємченко І.В., Поліщук С.О., Корж О.І. Технологічні аспекти забезпечення якості та екологічної безпеки текстильних бавовняних матеріалів та виробів з них./Проблемы легкой и текстильной промышленности Украины №2 (12), 2006.-С.32-34.

[2] Н. Московская „Международные правила писаны и для нас», „Зеркало недели”, №24(348) 23-29 июня 2001 г.